Генетичний підхід розглядає право, як регулятор тільки матеріальних суспільних відносин.
Соціологічний підхід розуміє право, як обов”язкова реалізація нормативно-правових актів у суспільних відносинах, тобто виходить з тлумачення нормативного підходу в якості недійсного, якщо все це писане право не втілюється в житті, суспільстві.
Є також моральна теорія, яка пояснює право як уособлення справедливостті, захисту честі, гідності та інших важливих моральних якостей.
“У будь - якому суспільстві (безкласовому) знайдуться егоїсти. Навіть шляхетні люди розрізняються за своїми моральними поглядами і потребують керівництва у поведінці. Вони можуть бути не схильні до крадіжок, але їм потрібна інформація про те , що вважається за власність. Вони можуть твердо дотримуватися ідеї охорони навколишнього середовища, але хтось має обирати найкращі шляхи запобігання забрудненню і координувати зусилля людей у цьому напрямку. Потрібна влада, а отже право.”[1]
Отже, в стислому вигляді ми визначили, що право розглядається з різних підходів, точок зору. На мій погляд таке унікальне та універсальне явище повинно втілювати всі вищезазначені властивості та вимоги. Тепер час розглянути право з боку його взаємодії з головним його “сусідом” - державою, оскільки від типу одного чи іншого залежить становище не тільки другого але і суспільства в цілому та міждержавних відносин.
Держава разом з правом, як продукт цивілізації, являє собою найбільш впливову та міцну силу, тобто організовану політичну владу, яка має як позитивний так і негативний аспекти.
1 - Політична державна влада необхідна для координування розвитку населення, його захисту та певної впорядкованості.
2 - Оскільки державна влада здійснюється через особливий апарат примусу, то існує можливість того, що цей апарат із знаряддя права, населення перетвориться на знаряддя держави в гіршому її прояві - авторитарному режимі. Співвідношення держави та права можна розглядати з різних точок зору. В першій з яких держава виступає в безпосередній залежності від права ( правова держава, як найвищий прояв верховенства права). В другому аспекті уявляється опосередкований зв”язок держави з правом в їх взаємозв”язку.
Від того, який зв”язок беде між державою та праваом залежать шляхи впливу держави на суспільне життя:
¨ Вплив шляхом надання певним нормам, принципам, положенням власттивості юридичних впровадженням їх просто через дозволи або заборони (з цього способу впливу випливає статистична функція права, як різновид регулятивної).
¨ Другий спосіб я вважаю не демократичним, який впроваджує правові норми через прямі державні приписи, тобто шляхом наказу здійснювати чи не здійснювати ті або інші вчинки ( з цього шляху впливу випливає динамічна функція , як різновид регулятивної).
Велика роль у обумовленні права належить політичному режиму. Від виду політ. Режиму (авторитарний, демократичний) залежить межі впливу та функції права.
При авторитарному режимі правомає дуже вузьке та стисле поле діяльності, межі свободи. В даному випадку право буде виступати тільки як інструмент держави і не дуже поблажливий. В такому вигляді діє не права, а “юридизована” воля держави.
При демократичному режимі право поширюється на всі сфери життя, виявляє свій власний потенціал та свої власні ресурси:
Режим демократичний базується на виссокорозвинених саморегульваних механізмах, передусім в економіці. Але жоден економічний закуон не матиме сили, якщо не буде для нього підстави у вигляді правового закону. Саме право забезпечує необхідний простір та юридичну для функціонування та захисту економіки. При демократичному режимі пріорітет надається приватному праву. В той же час тільки окрім правового, не існує інших соціальних регульторів, які б всім своїм змістом були спрямовані на захист прав людини як автономної особистості. В демократичній країні держава поступово перетворюється з “ юридизованого” в органічне поєднання з вільними процесами, розвитком цивілізації, затвердженні в суспільстві свободи.
Держава виступає також безпосередньою рушійною силою в формуванні та розвитку права,яке в цілому обумовлене економікою. Держава може підкорити собі право. Отже розвиток і дія права може розглядатися як взамодія з державіаою але також і як протиріччя державі.Оскільки згідно з принципами демократії правао вирає волю всього населення і є його захисником, одним із завдань якого є недопущення свавілля державаи, тобто її обмеження. Право встановлює для діяльності державних оргіанів послідовно дозволяючий порядок, впорядковує здійснення влади через розробленіматеріальні та процесуальні форми на створення яких самостійно, держава права не має. Тобто право, як специфічне явище цивілізації виступає з позиції головного інститута цивілізації, здатного обмежити державний вплив.
Піком розвитку права в його співвідношенні з державою є правова держава. В правовій державі сама держава на певному ступіні соціального прогресу становиться явищем права. За допомогою права в правовій державі здійснюється надання державній владі рис цивілізованості, її включення в усю систему інститутів розвиненої демократичної держави, коли знімаються та долаються негативні вияви влади коли стає можливим в повній мірі розкрити позитивний потенціал держави як форми управління, його ролі в закріпленні та розвитку відносин в різних сферах життя суспільства, включаючи економіку, культуру, науку, політику та ін.
Найбільш суттєва риса правової держави полягає не тільки в пропагуванні та використанні принципу “ дозволено все, що прямо не заборонено законом”, в якому встановлюється принцип жорсткої регламентації дії державних органів та державних службовців, згідно з якою вони мають право чинити лише такі діяння, які прямо дозволяються законом, правом. Тобто принципом правової держави є також принцип верховенства прав і свобод громадян, які визначають діяльність держави. Для правової держави характерна також деформація “головних”, немов би невід”ємних принципів держави, державної влади. Одним з таких перетворених принципів є принцип насилля, або присилювання - правове присилення має законну нормативну основу, будується на засадах формальних вимог законів та реалізується в передбачених законом процедурах. Але ж, звичайно, не потрібно забувати, що відповідальність має бути взаємна: громадянин Û держава.
Існують також точки зору на правову державу, тільки лише як на “пом`якшену” форму держави, не віддаючи праву настільки велику роль в державі, як своєрідного диктатора для держави.
Найвищим ступенем розвитку права є не просто правова держава, а її похідна - правове суспільство. В ньому встановлюється беззаперечне панування, верховенство права, правозаконність. Важливим показником верховенства права є стрімкий прогресивний розвиток природніх прав людини, які в правовому суспільстві набувають безпосередньо юридичне значення. В правовому супільстві згідно з принципами панування права, правозаконності, безумовного верховенства права, дуже великий вплив мають права людини, які закріплені перш за все в міжнародно - правових документах і це забезпечується відповідними органами правосуддя.
Завантажити реферат