Отже існує можливість застосувати комплекс заходів щодо захисту внутрішнього ринку, але всі вони мають відповідати принципам СОТ.
Окрім того, угодами Уругвайського раунду передбачено подальшу лібералізацію торгівлі промисловим товарами, зокрема, відмову від застосування кількісних обмежень у торгівлі металургійною продукцією. Угодою по текстильних виробах та одягу передбачено повну відмову від кількісних обмежень у 2004 р, поетапно.
Членство в СОТ – це чинник стабільного і передбачуваного розвитку економіки України. Можна прогнозувати, що набуття Україною членства в даній організації справить значний позитивний вплив на розвиток зовнішньої торгівлі і стане запорукою стабільності і передбачуваності розвитку за рахунок гарантованого доступу до світових ринків товарів, робіт, послуг.
Від членства в системі СОТ безпосередньо залежать можливість та переспективи інтеграції України до ЄС, Центрально-Європейської зони вільної торгівлі, інших угруповань а також отримання іноземних інвестицій і пільг від розвинених країн. Міністерством зовнішньоеконмічних зв”язків і торгівлі України проведено аналіз доцільності вступу України до цієї організації. В результаті його було виявлено що іншими країнами здійснюється політика захисту внутрішнього ринку, вітчизняних виробників і споживачів, при цьому використовується диференційований підхід, залежно від належності до угруповань.
Надзвичайно важливою умовою приєднання України до СОТ стає забезпечення політико-економічної стабільності в державі, збереження курсу ринкових реформ та інтеграції у міжнародне співтовариство. За умов, коли перед державою, її народом стоїть питання політичного вибору – повернення до курсу ізоляції чи розбудова цивілізованих загальносвітових відносин, вкрй важливо зробити єдино правильний вибір.
Як зазначалося вище, важливим чинником інтеграції України до міжнародного співтовариства є адаптація законодавства національного до європейського, зокрема, законодавства ЄС. Згідно з Концепцією адаптації законодавства України до законодавства Євопейського Союзу, створений спеціальний механізм здійснення.
Законодавство ЄС складається з:
Договору про заснування Європейського співтовариства вугілля і сталі 1951 р., Договору про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 р. і Договору про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії 1957 р.;
положень, директив та ін. актів нопмативного характеру, які приймаються компетентними органами Європейських Співтовариств;
міжнародних угод, однією із сторін яких є Європейські Співтовариства ;
рішень Суду Європейських Співтовариств, якими дається офіційне тлумачення відповідних правових норм.
Отже до пріорітетних галузей адаптації законодавства належать: підприємницька діяльність, захист конкуренції, банкруиство, захист прав інтелектуальної власності, митне регулюванн, транспорт і зв”язок, стандарти і сертифікація. Зазначаються також етапи адаптації законодавства, механізм адаптації, впровадження адаптованого законодавства, організаційне забезпечення процесу адаптації (фінансове, інформаійне і наукове, кадрове). [ii]
Щодо вже зроблених законодавчих “кроків” то такими є: Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) і Конституція України (28 червня 1996 р.) Серед спеціальних законів слід відзначити Закони України про економічну самостійність (3 серпня 1990 р.), про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 р.), про створення державного експортно-імпортного банку (3 січня 1992 р.), про іноземні інвестиції (13 березня 1992 р.), Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” (20 травня 1993 р.), Закони України про промислово –фінансові групи в Україні (21 листопада 1995 р.), про захист від недобросовісної конкуренції (7 червня 1996 р.)…
2.2Правове регулювання наукового співробітництва
Розвиток продуктивних сил в суспільстві супроводжується поглибленням та розширенням міжнародного поділу праці, тобто розвитком на тільки економічних, політичних і правових зв’язків, але і науково-технічних та промислових. Це об’єктивно збільшує роль права в даній сфері.
В процесі обміну науково-технічними досягненнями між державами вдосконалюється механізм правового регулювання розподілу праці, також з’являються нові форми наукових зв’язків, нові типи міжнародних договорів, яуі сприяють максимілізації корисності. До таких договорів відносять угоди про науково-технічне співробітництво та міжнародні програми.
Складається система універсального міжнаролного співробітництва в галузі нуки. Її суб’єктами виступають держави та міжнародні організації. Ця система охоплює міжнародні наукові зв’язки, спрямовані на вирішення теоретичних та експерементальних завданнь фундаментальної та прикладної наук, підготовку кадрів, міжнародне співробітництво по виконанню певних робіт та створенню технологоічних процесів, забезпезпечення бехпечного використання досягнень науково-технічного прогресу, захист зовнішнього середовища.
Система норм міжнародно-правового регулювання співробітництва держав в галузі науки є фундаментом такоо співробітництва. Правові норми наукового співробітництва формуються згідно з загальними принципами міжнародного права на основі спеціальних принципів, характерних для науки.[3]
Основи права наукового партнерства складаються в світовому суспільстві на основі таких прававих актів: універсальні програми ООН в галузі науки та техніки, регіональні програми в сфері використання науково-тхнічних досягнень, програми, протоколи, угоди в галузі науки та тезніки, які укладені між державами на основі двосторонніх договорів.
Щодо джерел права в розглядуваній галузі то можна назвати такі джерела, як міжнародний звичай, міжнаодний договір, а також програми в сфері науки, які є особливими договорами. Норми, зо сформульовані в цих програмах, встановлюють параметри поведінки щодо використання досягнень науки, і виконують роль міжнародного узгодженого планування відносин в даній галузі.
На основі загальних принципів міжнародного права в практиці наукового співробітництва склалися специфічні міжнародно-правові принципи, які відображають інтернаціоналізацію еаукових зв’язків. Такими принципами є: принцип свободи наукових досліджень, принцип співробітництва в використанні досягнень науково-технічного прогресу, принцип науково-технічного сприяння, принцип розподілу сфер наукових досліджень між окремими державами з урахуванням географічних, соціальних, економічних та історичних чинників; принцип рівноправ’я в науково-технічних зв’язках; принцип еквівалентності при обміні науковими досягненнями, включаючи книгообмін; пинцип взаємності та ін.
Такі принципи закріплені в міжнародних договорах та резолюцях міжнаодних організацій. Вони відображають тісну взаємодію міжнародного права та науково-технічного розвитку.
Критерієм правомірності або протиправності застосування досягнень науки і техніки є основні та спеціальні принципи норм міжнародного права, які регулюють міжнародні наукові та технічні зв’язки.
Завантажити реферат