2.2.1Міжнародно-правові форми організації співробітництва в сфері науки
Об’єктивні тенденції наукового співробітництва виявляються в різних формах: на двосторонній та багатосторонній основі. Проводяться численні міжнародні конгреси, семінари, симпозіуми з проблем фундаментальної та прикладної науки, здійснюються спільгі розробки вчених та організацій.
Також бурхливо розвивається міжнародний ринок наукових знань – купівля-продаж патентів, ліцензій, технологій, науково-дослідних робіт, конструкторських, “ноу-хау” та ін.
Вплив науково-технічного прогресу на життя людей призвів до координації національних систем науки та техніки в інтересах вирішеня глобальних проблем сучасності та соціального розвитку. В 1963 р. в Женеві відбулася міжнародна конференція ООН з наки та техніки з метою розвитку. В 1979 р. у Відні було проведено другу Конференцію ООН. На цих конференціях був розроблений Всесвітній план дій в галузі науки та техніки, який був пограмою стратегії ООН до 2000 року. Цей план рекомендував створити на вищому рівні міжурядовий комітет з науки та техніки з метою розвитку та фонд добровільних внесків, який керувався програмою ООН. Всесвітній план дій складався з 56 рекомендацій, які були поділені на 3 групи: рекомендації, що стосуються укріплення потенціала країн, що розвиваються; рекомендації щодо перебудови структуриміжнародних відносин в галузі науки та техніки; рекомендації по посиленню ролі сиситеми ООН в галузі науки та техніки.
Генеральна Асамблея ООН в резолюції 51/63 1996 року “ДОсягнення наки та техніки та їх взаємодія на міжнародну безпеку” рекомендувала державам-членам ООН дослідити шляхи та способи подальшого розвитку міжнародно-правових норм, що торкаються передачи високих технологій з військовим застосуванням. Створюється база даних про відповідні науково-дослідні організації з метою підвищення рівня міжнародного наукового співробітництва та партнерства.
З травня 1993 р. виконується програма науки та техніки з метою розвитку та розробляються рекомендації по реалізації Віденської програми дій. У ПРООН відділ науки та приватного сектора здійснює проекти в науково-технічних галузях.
Згідно з рекомендаціями Віденської конференції Генеральна Асамблея ООН встановила Міжурядовий комітет з науки та техніки та утворила Центр з науки і техніки. В 1981 р. ООН прийняла міри щодо створення Системи фінансування науки та техніки для розвитку.
В 1992 р. Економічна та Соціальна Рада згідно з рекомендаціями Генеральної Асамблеї ООН про перебудову та активізацію діяльності ООН в економічній, соціальній та суміжних галузях заснувала функціональну комісію з науки та техніки замість Міжурядового комітету з науки і техніки та його допоміжного органу.
Нарегіональному рівні під патронатом ООН проводяться міжнародні конференції з окремих науково-технічних питань – по народонаселенню в Делі 1974 р., по водним ресурсам в 1977 р. в Аргентині, новим джерелам енергії 1981р. в Найробі та ін. На конференції по народонаселенню був створений Центр ООН по населенним пунктам, на конференції по водним ресурсам розроблено план дій щодо координації використання водних ресурсів.
Здійснення комплексних програм наукових досліджень проводиться спеціалізованими установами ООН та ін. Міжнародними організаціями. Наприклад, “Людина та біосфера” в рамках Міжнародного гідрологічного року в ЮНЕСКО, “Програма оцінки світових рибних ресурсів” ФАО і ООН, ряд програм по вивченню клімата Всесвітньої метеорологічної організації, “Програма Чорнобиль” МАГАТЕ і ООН та ін.
В рамках ЮНЕСКО створена Міжнародна система науково-технічної інформації. Дослідженнями глобальних проблем науки і техніки (біологія, хімія, електроника, комунікації) займаються МАГАТЕ, ЮНИТАР, Міжнародне агентство по вивченню рака і т.д.
Науково-технічна допомога країнам, що розвиваються здійснюється ПРООН та спеціалізованими установами ООН, регіональними економічними комісіями та ін. Органами і організаціями ООН.
ПРООН здійснює свою діяльність в трьох напрямках: скеровування в країни, що розвиваються експертів-консультантів; сприяння в передачи технології в рамках державного та приватного секторів; сприяння в підготовці науково-технічних кадрів шляхом створення учбових центрів, проведення курсів, семінарів, та надання можливостей освіти в учбових закладах ООН (Унівеситет ООН, ЮНІТАР та ін.)
Співробітництво країн в рамках міжнародних договорів та угод здійснюється в таких формах: взаємодія в науково-дослідних проектах і через спільні колективи з наданням результатів дослідів, наукових приладів та обладнаня; створення чк державних так і приватних структур для розвитку співробітництва, втілення його результатів; обмін вченими та спеціалістами; проведення спільних семінарів, конференцій та ін., направлеггя консультантів та вчених для тривалої роботи в організаціях на контрактних умовах; обмін науковою документацією. В інтелектуальній сфері фізичним та юридичним особам надається правова охорона згідно з міжнародними договорами та угодами.
Взаємовигідне міжнародне співробітництво в галузі науки і техніки здійснюється на двосторонній основі та забезпечує охорону прав на винахід та інтелектуальну власність.
Широкомасштабне співробітництво держав в галузі промисловості, науки призвело до збільшення обсягу зобов’язань по міжнародним договорам між сторонами. В зв’язку з цим створюються нові міжнародно-правові форми.
В 1991 р. близько двох третин африканських держав створили крупні інституціональні механізми для розробки науково-технічної політики, багато країн організували в вищих учбових закладах нові факультети наукових досліджень. В рамках Всеафриканського наукового і технічного союзу підготовлена Програма по використанню досягнень науки і техніки з метою розвитку, яка є міжнародним багатостороннім регіональним договором в цій сфері.
В Південно-Східній Азії та Тихоокеанському регіоні досягнуто значного прогресу в створенні науково-технічної інформаціонної структури. Утворилися сприятливі умови для науково-технічної діяльності. Розроблено та підписано всеохоплюючий звід нормативних актів, спрямованих на розвиток науки і техніки країн-членів АСЕАН та ін. інтеграційних економічних об’єднань даного регіону, для якого характерним є відображення програми національного розвитку в спільних програмах.
В Західній Азії та на Арабському Сході збільшився потенціал науково-дослідних об’єктів та конструкторських робіт, створено більше 150 дослідницьких центрів. Держави регіону розробили ряд ініціатив по розробці регіональної програми розвитку науки і техніки для спільної політики.
Латиноамериканський і карибський інтеграційний процес характерний тим, що країни утворили на національному, субрегіональному та регіональному рівнях механізми првавового регулювання даної діяльності.[4]
В середині 80-х р.р країни-члени ЄС почали розробку єдиної науково – дослідної політики, визначення пріорітетних напрямків та критеріїв діяльності. В 1984 р. було прийнято програму “Брайт”, яка розрахована на стимулювання фундаментальних досліджень для створення технічних і технологічних винаходів для традиційних галузей промисловості: енергетичної, хімічної, металообробної, автомобільної та ін. В 1985 р. в ЄС прийнято Програму технологічного відродження Європи “Евріка” як втілення технологічного суспільства. В програмі взяли участь 19 держав. В 1990 -1992 рр. Були підписані договори і з східно-європейськими країнами.
Завантажити реферат