Організація,планування та управління маркетингом у фірмі "Пролісок"

3.5. Основні напрямки цінової стратегії фірми.

В умовах насиченого товарного ринку використовуються такі основні види ціно­вої стратегії [3,7]:

1.Стратегія високих цін: передбачає продаж товару спочатку за високими цінами, значно вище ціни виробництва, з наступним її зниженням. Вона харак­терна для продажу товарів-новинок для швидкої окупності коштів.

2.Стратегія низьких цін: передбачає первісний продаж товарів, які не ма­ють патентного захисту, за низькими цінами з метою стимулювання попиту, одержання перемоги в конкурентній боротьбі. Низькі ціни дозволяють “прорватися” на ринок, але в подальшому вони не підвищуються, а зберігаю­ться чи знижуються. Прибуток забезпечується масовістю поставок.

3.Стратегія диференційованих цін: передбачає сезонні знижки; знижки за якість; знижки постійним партнерам; встановлення різного рівня цін на різні товари в загальній номенклатурі, а також по кожній модифікації.

4.Стратегія пільгових цін: використовується як тимчасовий захід для стимулювання збуту; застосовується по відношенню до покупців, в яких прода­вець має певну зацікавленість.

5.Стратегія дискримінаційних цін: застосовується до некомпетентних покупців; при проведенні політики картелювання, тобто укладення між фір­мами різного роду угод щодо цін.

6.Стратегія єдиних цін: викликає довіру споживачів; робить можливим продаж за каталогами, посилкову торгівлю.

7.Стратегія стандартних цін: передбачає продаж товарів за незмінними цінами протягом тривалого часу (газети, журнали, ціни на транспорт і т.і.).

8.Стратегія нестабільних цін: передбачає залежність ціни від ситуації на ринку. Фірма встановлює різні ціни для різних ринків і сегментів.

9.Стратегія цінового лідера: передбачає співвіднесення фірмою свого рі­вня цін з динамікою і характером цін фірми-лідера на даному ринку по конкре­тному товару.

10.Стратегія конкурентних цін: пов‘язана з проведенням агресивної ці­нової політики шляхом цінової атаки на своїх конкурентів зниженням ціни до мінімального рівня з прагненням не втратити, а навпаки - розширити свою час­тку на ринку.

11.Стратегія престижних цін: передбачає продаж за найвищими цінами і розрахована на сегменти ринку, які звертають особливу увагу на якість товару і товарну марку, а також чутливо реагують на фактор престижності, тобто спо­живачі не купують послуги і товари за цінами, які вважають надто низькими.

12.Стратегія конкурентних цін: передбачає встановлення цін нижче круглих цифр. Такі ціни покупці сприймають як свідчення ретельного аналізу фірмою своїх цін і бажання встановлювати їх на мінімальному рівні.

13.Стратегія цін масових закупок: передбачає продаж товару зі скидкою у випадку закупки його у великих кількостях, або ж при потребі звільнити склади від застарілих товарів, які продаються погано.

14.Стратегія поєднання рівня цін з якістю товару: передбачає встанов­лення цін на високому рівні, який відповідає високому рівню якості і її образу, створеного фірмою у покупців.

В торгівельній практиці цінові стратегії використовуються не окремо за видами, а комбіновано, в поєднанні одних видів з іншими. Так, наприклад, стратегія диференційованих цін використовується разом із стратегією високих і неокруглених цін.

В курсовій роботі, відповідно до асортименту, з яким працює фірма, не­обхідно визначити основні види цінової стратегії, яких вона буде притримува­тись на ринку, і дати їм обгрунтування. При цьому потрібно враховувати і ряд факторів: визначити частку ринку збуту, яку буде контролювати підприємство; період окупності капітальних вкладень; жорсткість конкуренції на ринку і т.п. Формулюються висновки.

Розділ 4. Аналіз ринків і оцінка конкурентоспроможності фірми

4.1. Оцінка та вибір ринків збуту

На світовому ринку для його оцінки та аналізу окремих сегментів широко використовується матрична методика [2], яка передбачає рейтингову оцінку ринку за його окремими показниками і характеристиками (табл. 4.1).

Таблиця 4.1.

Матриця для оцінки внутрішнього та зовнішнього ринків [2,5]

Оцінку привабливості ринків за допомогою матричного методу краще ви­конувати в табличній формі (табл. 4.2) та у вигляді алгоритму (мал.4.1).