Територія України складає 60,3 млн. га, з них сільськогосподарські угіддя займають 41,8 млн. га, в тому числі рілля – 32,7 млн. га. За різними оцінками, Україна має від 8 до 15 % світових запасів чорноземів, що становлять найбільш родючу частину оброблюваного ґрунту.
Зараз, коли в Україні проголошений курс реформ, у тому числі, в аграрній сфері, незайве оглянутися назад для того, щоб на прикладах минулого історичного досвіду оцінити сучасні події, правильність обраного курсу, методів його реалізації.
Одним з важливих завдань реформуваня економіки України є трансформація аграрного сектора, де необхідно вирішити комплекс економічних, соціальних, майнових і земельних проблем.
Робота щодо реформ проводилась у нашій країні протягом кількох останіх років. За цей час було спробувано кілька підходів до реструктуризації сільськогосподарських підприємств, основні риси якої знайшли відображення в Указі Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискореня реформуваня аграрного сектора економіки» [3].
Реформування бухгалтерського обліку в Україні потрібно розглядати, як обов’язковий, організований і контрольований державою захід щодо приведення діючих систем обліку в різних галузях економічної діяльності у відповідність до вимог ринкового середовища. Воно передбачає досягнення такого стану обліку, який сприяв би послабленню кризових явищ, мінімізував їх вплив на стабільність економіки підприємницьких структур та забезпечував розвиток ефективного менеджменту.
П.Т. Саблук вважає, що минуле десятиліття стало переломним у долі українського села, відкривши нову сторінку в його історії. Проте зроблене – це лише початок. Завдання аграрної реформи полягає в тому, щоб відкрити максимально широкий простір для задіяння внутрішніх ресурсів галузі, пов'язаних з потенціалом приватної власності і ринковими механізмами [50].
В.А. Ющенко зауважив, що окремий підхід, який було сприйнято Урядом як потрібний і невідкладний крок – це радикальне посилення в кілька разів (2,7 рази) фінансування селекційної і племінної роботи. Переконані, що ця робота може дати позитивні результати в найближчі роки [38].
Великого значення набув Закон України «Про підприємництво» від 07.02.91 р., в який в подальшому були внесені зміни та доповнення [10]. У цьому ж році також був затверджений Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р. із змінами і доповненнями [11].
З 1 січня 2000 року розпочався новий відлік в українському бухгалтерському обліку. Саме з цієї дати набув чинність перший в історії України Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996 – XIV. Цей закон спирається на реально існуюче економіко-правове середовище, він ввібрав в себе все те, що пройшло перевірку часом і виправдало себе, в ньому були враховані реальні традиції [4].
Цей Закон України чітко визначив, що метою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є наданя користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства для прийняття рішень.
В.Б. Моссаковський – провідний науковий співробітник Інституту аграрної економіки УААН вважає, що з виходом закону "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" виникли важливі проблеми, пов'язані з перебудовою облікової політики на рівні держави. В першу чергу це стосується перебудови звітності. На відміну від раніше існуючої ієрархічної системи звітності, яка узгоджувалася на рівні Кабінету Міністрів України, відповідних міністерств, відомств і комітетів, зокрема статистичних органів, зараз законодавчо закріплена лише фінансова звітність , окремі форми якої і раніше теж практично подавалися підприємствами, але, по суті справи, поставила під сумнів існування всіх інших форм [33].
В.С. Білоусько зауважив, що у вирішенні проблем, пов'язаних з реформуванням нової організаційної структури сільськогосподарського виробництва виключне значення має науково обґрунтована організація бухгалтерського обліку. Реформування системи бухгалтерського обліку і фінансової звітності, необхідної як зовнішнім, так і внутрішнім користувачам, є складовою частиною заходів, орієнтованих на запровадження економічних відносин ринкового спрямування [35].
Одним із основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є послідовність, тобто постійне із року в рік застосуваня підприємством обраної облікової політики.
Облікова політика підприємства – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання і подання фінансової звітності [4].
Формування облікової політики – важливий етап у діяльності підприємства, оскільки від прийнятих облікових оцінок залежить фінансовий результат підприємства. На жаль, сьогодні формування облікової політики не приділяється особливої уваги.
Підприємство самостійно визначає свою облікову політику, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрів та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», та з урахуваням особливостей діяльності підприємства і технології обробки облікових даних тощо.
В обліковій політиці підприємства мають бути відображені всі принципи питаня організації бухгалтерського обліку на підприємстві, тому до формування необхідно підходити дуже відповідально, адже від того, які облікові оцінки обрані підприємством, залежать об’єктивність і точність розкриття інформації у фінансовій звітності [48].
Чинним законодавством визначено правове поле з організації оплати праці, в тому числі і для новоутворюваних суб’єктів господарювання на селі.
Базовим питанням оплати праці є Закон України «Про оплату праці» від 10.07.2003 р . №1086-IV. Цим Законом визначено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [5].
Статтею цього Закону визначено, що держава здійснює регулюваня оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій.
Б.С.Стичинський, І.В.Зуб, В.Г.Ротань у своїй книзі зібрали коментарі всієї системи законодавства України про працю. За основу при визначенні структури книги було взято Кодекс законів про працю України [41].
Визначення механізму функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, перерахунку і виплати пенсій Пенсійним фондом, а також порядок формування накопичувального Пенсійного фонду зазначено у Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхуваня» від 09.07. 2003 р. № 1058-IV [6].
Органи Пенсійного фонду ведуть облік усіх застрахованих осіб і персоніфікований облік надходження страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб, здійснюють облік коштів Накопичувального фонду на накопичувальних пенсійних рахунках.
Завантажити реферат