Стратегичне планування діяльності санаторного днз

· облік, контроль та аналіз отриманих результатів;

· оцінювання стратегії у контексті аналізу соціуму;

· конструювання нової стратегії у разі потреби.

Основні питання стратегічного планування подані на рис. 1.3

Рисунок 1.3

Основні питання стратегічного планування

Тактичне планування діяльності організації становить організовану сукупність дій суб’єктів управління, розроблених з метою виконання стратегічного плану. Слід зазначити, що тактичні плани переважно стосуються людей та їхньої діяльності в організації, тоді як стратегічні плани зорієнтовані на ресурси, середовище, місію. Специфіка тактичного планування зумовлюється багатьма чинниками, зокрема характером організації та кожної конкретної ситуації. Алгоритм діяльності менеджера щодо розробки тактичних планів складається з таких кроків:

· визначення тактичних цілей, які випливають із загальної стратегічної мети організації;

· визначення виду або видів діяльності організації, які приведуть її до успіху і забезпечать досягнення запланованих кінцевих результатів;

· раціональне використання людських ресурсів організації та часу на роботу з людьми;

· сприймання великих обсягів інформації, як внутріорганізаційної, так і зовнішньої;

· ефективне опрацювання інформації та її передача каналами зв’язку на нижчий рівень управління з метою використання її під час виконання тактичних завдань.

Яким би досконалим не був розроблений тактичний план, успішна його реалізація все-таки залежатиме від того, хто і як його буде виконувати, тобто від раціонального розподілу і використання ресурсів, ухвалення управлінських рішень, розробки і здійснення заходів. Менеджер може запропонувати чудову ідею, однак якщо вона не буде сприйнята персоналом, то працівники “провалять” її поганою реалізацією. Чітке виконання тактичних планів залежить від низки важливих чинників: оцінювання можливих варіантів відповідно до стратегічної мети організації, якої необхідно досягти, призначення відповідальних за ухвалення управлінських рішень, забезпечення достатніх ресурсів, зокрема інформаційних, для діяльності, моніторингу поточної діяльності.

Наступним важливим компонентом стратегічного планування діяльності організації є розробка і виконання оперативних планів. Оперативні плани є складовими тактичних і спрямовані на досягнення оперативних цілей. Вони характеризуються вузькою сферою застосування і коротким строком реалізації. Організація розробляє і виконує різноманітні види оперативних планів. Загалом виділяються два види планів: одноразового використання та постійного використання.

Плани одноразового використання розробляються для діяльності, яка не повторюється в майбутньому. Це програма – план для багатьох заходів; проект – відокремлений план чи складова програми, який має вужчу сферу застосування й відзначається меншою складністю.

Постійні плани розробляються для видів діяльності, які повторюються протягом певних періодів часу.

Видами постійних планів є:

· політика – план, який відображає головні підходи організації до конкретної проблеми чи ситуації;

· стандартна операційна процедура – план, що визначає кроки, які необхідно здійснити в конкретних обставинах;

· правила та інструкції – плани, які містять конкретні описи виконання дій.

До методологічних особливостей стратегічного планування, що пропонує Володькіна М. В., відносять наступні:

1. Адаптивний характер припускає, що плани повинні бути достатньо гнучкими, які легко пристосовуються до несподіваниих зовнішних факторів. Загальний стратегічний план слід розглядати як програму, яка направляє діяльність фірми протягом тривалого періоду часу. При цьому слід враховувать, що конфліктна і постійно змінююча ділова і соціальна обстановка робить неменуючим постійні виправляння;

2. Суб’ективний характер заснован на припущенях, сполучених з деякими дослідженнями і фактичними даними. Для того, щоб ефективно конкурувати в світі бизнесу, фірма повинна постійно займатися збором і аналізом великої кількості інформації про галузь, ринок, конкуренцію та ін.;

3. Стратегічний план повинен розроблятися з точки зору перспективи розвитку всієї корпорації, а не конкретного індивіду;

4. Стратегічний план повинен бути обумовлений стратегічною базою даних. [21, с. 32]

Таким чином, стратегічне планування має адаптивний характер, тобто альтернативність забезпечується за допомогою ситуативного підходу до планування діяльності в підсистемах організації і передбачає наявність резервних стратегій і планів, які можуть використовуватися в разі змін у середовищі функціонування організації.

Гріфін Р. та Яцура В. встановили, що процес планування розглядають як вид діяльності. Планування відбувається у певному середовищі.

На цій підставі спочатку формулюється головне завдання організації – її місія. [27, с. 122]

Стратегічне планування являє собою добір дій та рішень, які використовуються керівництвом і сприяють розробці специфічних стратегій для досягнення цілей організації.

Стратегія являє собою детальний всеохоплюючий комплексний план, що розробляється на перспективу і повинен сприяти досягненню місії організації та цілей, що її конкретизують.

Теорія і практика керування виробили стосовно даної функції специфічні принципи, у своїй основі сформульовані ще А.Файолем. Їх перелік і короткі характеристики такі:

1. Єдність планування, яка означає, що плани всіх елементів системної організації (чи підрозділів окремих господарських одиниць) варто розглядати в тісній взаємозалежності: зміна одних планів (планових показників) спричиняє зміну інших.

Вирішальну роль у зв’язуванні окремих планів відіграють внутрішні механізми координації діяльності окремих підрозділів (одиниць) організації. Процес ефективного планування припускає належну погодженість планів у розрізі як вертикальних, так і (насамперед) горизонтальних внутрішніх зв`язків.

2. Безперервність планування пов’язана з необхідністю обліку у планах організації побудованих змін у зовнішньому середовищі й одночасній розробці сукупності взаємопов’язаних довгострокових, середньострокових, річних і оперативних планів. Коректування планів має:

а) виходити з того, що пріоритети і цінності організації можуть мінятися залежно від превалювання сприятливих внутрішніх можливостей чи наростання різноманітних зовнішніх погроз, і це обумовлює настійну потребу збільшення чи зменшення запланованих показників;

б) здійснюватися якомога оперативніше стосовно моменту появи відповідних непередбачених змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі організації. Дана принципова вимога випливає з необхідності уникати нагромадження маси непередбачених проблем, що з часом можуть стати невирішеними для організації.

3. Гнучкість планування, що полягає в здатності організації передбачати альтернативні варіанти планів, які враховують різні сценарії розвитку факторів, що визначають ключові параметри зовнішнього і внутрішнього середовища. Висока якість планової роботи припускає, таким чином, складання поряд з основним варіантом плану двох інших: песимістичного й оптимістичного. Наявність заздалегідь підготовлених сценаріїв і варіантів планів свідчить про професіоналізм менеджерів організації, про її мобільність і здатність до виживання навіть у несприятливих зовнішніх умовах.