Метафізика, яка порвала з натуралізмом, мала перед собою два шляхи: або трактувати світ на зразок Я — так робив Фіхте, або розуміти його як абсолют, який долає протиставлення Я та природи — цим шляхом пішов Шеллінг. Абсолют він розумів органічно та еволюційно і вбачав у ньому ірраціональні чинники, які мистецька інтуїція і релігійна віра схоплюють краще, ніж логічна дедукція.
Прагнення показати, що в суспільному процесі, що заснований на людському автономному поводженні, панує схована закономірність як "об'єктивна" сторона цієї дії, вело Шеллінга до створення нарису філософії історії - частини "Системи трансцендентального". Історія, по Шеллінгу, конституюється відносинами між необумовленим індивідом, з одного боку, і історичною необхідністю - з іншої.
Можно коремо підкреслити дві тези філософії історії філософії історії Шеллінга .
Перша теза: хоча всі індивіди діють "вільно", тобто не детерміновано, у їхній діяльності виникає щось, "що ми ніколи не замишляли і що воля, надана сама собі, ніколи не зробила б".
По Шеллінгу, для історичного розвитку характерна прогресивність, що виявляється в тім, що вона розвивається в напрямку до буржуазного права закону, змістом якого є "гарантована воля" (мається на увазі воля в змісті буржуазних гарантій) .
З цього погляду історія може бути визначена як "поступова реалізація правового закону". З поступового наближення до мети історії випливає і її періодизація по окремих епохах . Наше "вільне" поводження перетворюється в "необхідність", що додає історії напрямок і цінність. Вже в античності великі представники духу вказували, що наше "вільне" поводження таємничим образом при впливі переважаючої нас сили перетворюється в закономірність.
Друга теза стосується того, що викликає трансформацію нашої автономно мотивованої діяльності в загальну закономірність, що коштує за об'єктивним ходом історії .
Шеллінг , правильно ставлячи питання про сутність історії, не може знайти адекватну відповідь, що стосується її закономірності. Лише марксистська філософія теорією класів і класових інтересів дала відповідь на питання, як можливо, що більшість членів визначеної суспільної групи діє більш-менш однаковим образом.
У людській повединці міститься деяка подвійність тому, що люди діють на основі своєї особистої мотивації , і в той же час їхньої дії стають частиною вищого наміру, " що простирається як тканина, виткана невідомою рукою у вільній грі сваволі історії ". Поняття "ідентичне" у "Системі трансцендентального ідеалізму " використано для позначення основи дійсності взагалі.
"Ідентичність" як основа дійсності означає, що у свідомості й в історії , з одного боку, і в природі - з іншої, ми зустрічаємося з тією же основою світу і з тією же будівлею основи, який можна виразити в поняттях "причина самого себе" і "самостворення". Під "самостворенням" Шеллінг розуміє обставини, коли природа і свідомість розуміються, як сходження, як "прогресивність" у напрямку до вищих утворів.
Визначена аналогія між природою і людським світом полягає в тому, що основа дійсності в обох випадках виявляється як з'єднання несвідомого і свідомого. Природа діє неусвідомлена, але в її продуктах ми вбачаємо сліди розуму, і це виявляється в законах природи, у спрямованості до вищого, до людини, тобто до розуму. Людський світ, навпроти, діє усвідомлено, однак з нього виникає щось, чого ніхто не замишляв, тобто знову щось неусвідомлене. "Органом" чи інструментом перевірки того, чи належать свідоме і несвідоме друг до друга, є філософія є філософія мистецтва.
Великий крок уперед Шеллінга полягає в тім, що він перейшов від тези Фіхте - Я (несвідоме і неособисте) є основою світу - до тези про те, що основа світу є те "ідентичне", що виявляється в природі й у людській свідомості, з одного боку, в історії і мистецтві - з іншої. Те, що Шеллінг говорить про живу природу, що виявляється в спрямованості до вищого і до людини й у тім, що направляючою дійсністю є організм, а не нежива природа, свідчить, що він розуміє природу не матеріалістично, але проте як незалежну від свідомості. Шеллінг прагне до зрівноважування суб'єктивного й об'єктивного, ідеального і реального, кінцевого і нескінченного. Об'єктивно, зрозуміло, переважає ідеальний момент тому, що абсолютне розуміється як усвідомлює себе в людському пізнанні.
У "Системі трансцендентального ідеалізму вже використовується термін "ідентичність" для характеристики підстави дійсності, що "випромінюється" природою і штучними утворами, однак не є пізнаваним.
У наступних трактатах так називаного ідентичного періоду, до якого належать "Виклад моєї системи філософії" ("Derstellung meines Systems") (1801) , "Діалог Бруно" (1802) і "Філософія мистецтва" ("Philosophie der Kurlst") (1803) , зроблена спроба тлумачення підстави всієї дійсності.
Дотепер він виступав з позиції двох філософських наук, виходячи з двох протилежних напрямків, тоді як нині він хоче виступати з позиції того, до чого обидві науки направлялися, тобто з позиції самої підстави. Його він називає "абсолютною ідентичністю", що стосовно природи й історії є їх "буттям у собі", чи "перебуванням". "Перебування" повинні мати форму, з одного боку, суб'єкта , чи історії , з іншого боку - "об'єктивності".
В обох формах існування діють полярні фактори - суб'єктивний, чи пізнавальний , принцип і "об'єктивний" принцип, причому у формі суб'єкта , чи історії , переважає суб'єктивний принцип, а в об'єкті, чи природі, переважає об'єктивний принцип. Тому ми пізнаємо в природі структури "розуму", тоді як у сфері суб'єктивності ми вбачаємо об'єктивізацію суб'єктивного.
До символах цей розклад дійсності Шеллінг представляє в такий спосіб: А=В+ А+В А=А. З лівої сторони знаходиться об'єктивність з релятивною ідентичністю (єдністю) А як суб'єктивного принципу й В як об'єктивного принципу при перевазі об'єктивного принципу.
З правої сторони знаходиться суб'єктивність як релятивна ідентичність суб'єктивного й об'єктивного принципів при перевазі суб'єктивного принципу. А=А - це формула абсолютної ідентичності, що виражає абсолютну основу речей. Формулою А=А (чи ж подібною формулою "ідентичності") Шеллінг виражає те, що абсолютна основа залишається сама собою у своїх формах, що називаються потенціями.
Концепція про те, що людське пізнання є самопізнання абсолютного початку, є в Шеллінга однієї з ключових, і вона присутня уже у введенні до "Ідей". Шеллінг , що любить уживати терміни, узяті з математики , називає ступіні природи потенціями.
Найнижчою потенцією, що дозволяє протилежність притягальної і відразливої сил, є матерія є матерія; реалізація притягальної і відразливої сили викликається "тяжінням".
Завантажити реферат