1) Про розширення повноважень Верховної Ради і обминання компетенції Президента, Уряду, Конституційного Суду.
2) Про зміну порядку формування Уряду і механізму його відповідальності.
3) Про розширення кола конституційних обов’язків громадян України.
4) Про обмеження місцевого самоврядування тощо.
Будь-яке з наведених парламентських рішень є “легальним державним переворотом”, тобто таким, що допускається конституційними нормами. Верховній Раді такі права надано ст. 155 Конституції. Для законодавчого органу згаданою статтею передбачено можливість узурпувати право визначити й змінювати конституційний лад України (крім вищеназваних питань), хоча це ніби й не допускається одним із конституційних принципів (ст.5), який проголошує таке право виключно за народом”[40].
Надзвичайно важливе місце в системі розподілу влади займає Президент, який згідно зі статтею 102 Конституції України є главою держави. Інститут Президента є зовсім новим для нашої держави. Існування цього інституту є дуже важливим, так, як для поліпшення керованості справами суспільства потрібно міцна верховна влада. Статус Президента стосується забезпечення практичного та ефективного здійснення поділу влади. Цей принцип з самого початку його проголошення був спрямований на досягнення компромісу між різними гілками влади.
Ще Гегель зазначив, що поряд із законодавчою і виконавчою владою має існувати ще одна влада – об’єднуюча, яка гарантує єдність державної влади в цілому.
Глава держави – це вищий її представник всередині і поза країною і разом з тим є символом єдності нації держави. Держава відчуває потребу в існуванні посадової особи. Яка забезпечує конституційний порядок, стійкість і спадкоємність механізму держави, а також найвище представництво у міжнародних відносинах. Нею є глава держави, якого, як правило, наділяють широкими повноваженнями у сфері взаємовідносин із законодавчою, виконавчою і судовою владами та який виступає як своєрідний символ держави і офіційний представник народу[41].
Статус президента України, як він визначений у Конституції, дає підставу вважати його виразником державної влади в цілому, а не якоїсь її окремої гілки, що визначено колом повноважень, його роллю та місцем у політичному житті суспільства.
Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (частина 2 стаття 102). Так, як гарант додержання Конституції, Президент України може скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради Міністрів АРК (стаття 106). У зазначених Конституцією випадках, коли парламент виявляє неспроможність своє вчасно виконувати накладені на нього функції, Президент може припинити його повноваження. Як гарант державного суверенітету президент зобов’язаний забезпечувати державну незалежність України і її національну безпеку, тому він наділений відповідними конкретними повноваженнями і є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України, інших збройних формувань, очолює Раду Національної безпеки і оборони України.
Дуже добре, що Конституція ввела в дію ряд суттєво нових положень відносно поста Президента, його повноважень взаємовідносин з різними органами влади та посадовими особами. Пропоную окремі з них розглянути. Зокрема, ті положення, завдяки яким та чи інша гілка влади має можливість співпрацювати з Президентом України, а також впливати на його діяльність, що б запобігти будь-якому свідомому чи несвідомому зловживанню владою.
З боку Верховної Ради конституційно визначено цілий арсенал важелів стримувань президентської влади. Назвемо основні з них:
a) Вона вправі усунути Президента з поста в порядку особливої процедури (Імпічменту) за вчинення ним державної зради або іншого злочину (стаття 111 Конституції України). Але звернемось до такого випадку: Президент порушує Конституцію через видання указу (наприклад, про розпуск Верховної Ради на підставі п. 2 статті 90) або через невиконання покладеного на нього обов’язку (наприклад, про призначення виборів до Верховної Ради у разі дострокового припинення її повноважень; не призначає всеукраїнського референдуму згідно з пунктом 6 статті 100 Конституції України, або ж не підписує прийнятий Верховною Радою не менш, як двома третинами від її конституційного складу закон та офіційно не оприлюднює його протягом 10 днів відповідно до частини 4 статті 94 Конституції). Як це не дивно, це діяння не є підставою для усунення глави держави з поста в порядку імпічменту, бо воно не є “державною зрадою або іншим злочином”, передбаченим кримінальним кодексом. Справа в тому, що такі дії з боку Президента не відповідають об’єктивній стороні злочину. Якщо сформувати досвід підстав для імпічменту глави держави, то виявляється, що саме порушення норм Конституції є найбільше серед цих підстав. Відповідні положення містить конституція України, Угорщини, Польщі, Румунії, Словаччини тощо. В інших країнах посягання на Конституцію є кримінально караним діянням. В Україні ж відсутнє, як перше так і друге.
b) Другою противагою з боку Верховної Ради є її можливість подолати “veto” Президента на повернутий закон двохтретинною більшістю від свого конституційного складу. Але, як вже зазначалось, Конституція не передбачає набрання цим законом чинності у випадку, коли парламент подолав “veto” Президента згідно з Конституцію України, проте він все одно не підписав і офіційно не оприлюднив цей закон у відповідності до свого обов’язку.
c) Верховна Рада затверджує Закон про Державний бюджет, у якому містяться й розмір видатків на утримання Президента та його апарату.
d) Парламент також надає згоду на призначення Президентом Прем’єр-міністра.
Щодо Кабінету Міністрів України, то він юридичних засобів впливу на Президента практично не має, як, зрештою, й політичних, оскільки Уряд позбавлений підтримки у Верховній Раді з боку стабільної більшості. Важелі впливу на Президента з його боку полягають тільки в тому, що свої не дискреційні повноваження Президент здійснює лише за поданням і контрасигнацією (скріпленням підписом) відповідно Прем’єр-міністра і міністра, відповідального за виконання даного правового акту. Контрасигнування забезпечує гарантії проти зловживання повноваженнями з обох сторін, що ставлять свої підписи. Слід сказати що інститут контрасигнування є важливою складовою державно-правової практики переважної більшості країн із змішаною формою республіканського правління.
З боку Конституційного Суду України противаги Президенту, як і парламенту, виражаються в можливості визначення правового акту неконституційним.
За Конституцією Президент України також має необхідні важелі забезпечення оптимального функціонування всіх гілок влади, оскільки він як глава держави (про це зазначалось вище) виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу, дотримання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина. Кожне з цих повноважень окремо і всі разом визначають провідне місце Президента в державному механізмі України, в тому числі і в аспекті забезпечення взаємодії різних владних структур.
Завантажити реферат