З перемогою Жовтневої революції 1917 році був закріплений державний механізм, який відповідав сутності і завданням пролетарської диктатури. Його основний, а як наслідок політичної основи – всього суспільства були об’явлені Ради. особливо підкреслювалось, що вони дають можливість поєднувати вимоги парламенту і безпосередньої демократії, тобто поєднувати в особі виборних представників народу і законодавчу функцію, і виконання законів. На перших порах Ради оголошувались органами, які мали можливість вирішувати конфлікти з елементами, які збереглися від попереднього державного устрою. В. І. Ленін посилався на то, що на вирішення таких конфліктів є тепер судді, до яких потрібно звертатися, - радам. “ слово цього судді беззаперечне, на нього ми покладаємось завжди”[25].
Принцип “вся влада Радам” була відображена в конституції країни, та її найважливіших законах. “Росія оголошується Республікою робочих, солдатських і селянських депутатів. Вся влада в центрі уваги і на місцях належить Радам” - так починалась конституція РСФСР 1918 році. Найважливішою владою був Всеросійський з’їзд Рад, а в період між з’їздами - Всеросійський Центральний виконавчий комітет - вищий законодавчий, виконавчий та контролюючий орган Російської Соціалістичної Федеративної Радянської республіки (ст.21). радянська держава не могла з успіхом розвиватись без спеціалізованих структур, які могли б здійснювати функції управління. Тому в Конституції РСФРС 1918 року, передбачалось створення Ради народних комісаріатів і наркоматів. Це був явний відхід від строгого розуміння “працюючої корпорації”, але й про розподіл влади говорити не можна, оскільки ВЦВК визначав загальну спрямованість діяльності Рад наркома й інших органів, об’єднував і погоджував роботи по законотворенню і управлінню. Цікаво, що судова система почалась складатись на основі Декрету про суди, прийнятого Раднаркомом 22 листопада 1917 року. Всі попередні суди (окружні суди, судові палати, керівний сенат, воєнні і морські суди) були скасовані. Не стало також прокурорського нагляду, адвокатури, судових слідчих. Замість них були створені місцеві суди і революційні трибунали[26].
Створення Союзу ССР і прийняття першої союзної Конституції в 1924 році мало, що змінило в підході теорії розподілу влади, а відповідно й системи стримувань і противаг. Вищим органом став З’їзд Ради ССР, а в перерві між з’їздами – двопалатний Центральний Виконавчий Комітет СССР. ЦВК СССР працював в сесійному режимі, а в період між сесіями – вищим законодавчим, розпорядчим та контролюючим органом був Президіум ЦВК СССР. Раднарком СССР як виконавчий і розпорядчий орган ЦВК СССР був наділений видавати розпорядження та постанови, які могли бути призупинені і скасовані ЦВК СССР і його Пезидіумом.
Звертає на себе увагу політичне уособлення судової системи. У відповідності з Конституцією 1924 року був створений Верховний суд СССР, який був наділений правом давати висновки на вимогу ЦВК СССР про законність тих чи інших постанов союзних республік з точки зору Конституції (ст. 43 п. п. В, Г). Ця спроба введення судового конституційного контролю СССР не отримала підтримки й розвитку в наступні роки.
На почату 1920 років політичне керівництво країни а , особливо, В. І. Ленін, значну увагу приділяв пошукам ефективної системи управління державою. Він почав відходити від принципу повновладдя Ради з низу до верху. В. І. Ленін йшов до застосування стримувань і противаг, якщо це сприяло зміцнення порядку [27]. В значній мірі наближувалась до теорії розподілу влади Конституція СССР 1936 року. В перше було чітко заявлено про те, що існує законодавча влада, яку мала здійснюватись Верховною Радою СССР (ст.32). про управління говорилось в розділі 5 “Органи державного управління”, а самі вони називались трохи не визначено, як вищий виконавчий й розпорядчий орган державної влади СССР (ст. 64). В окремих розділах Конституція на суд і прокуратуру покладала діва важливих принципи:
По-перше – правосуддя здійснюється судом.
По-друге, судді незалежні і підкорюються тільки закону
Керування державою залишалось жорстко централізованим, найменший відступ від вказівок зверху жорстко наказувались. Але при цьому режим заохочував суперництво і навіть протиборство окремих структур. Бачивши в цьому можливість посилення взаємоконтролю і отримання додаткової інформації.
В роки після викриття культу особистості на XX з’їзді КПРС, хрущовської відлиги, умови застою стримували прогреси суспільства.
Прийняття Конституції 1977 року в цих умовах було пов’язано з немалими соціальними очікуваннями. В Конституції СССР 1977 року був закладений певний потенціал для демократизації державної влади. Але теорії розподілу влади явно не повезло. Якщо виходити з формальних критеріїв то можна говорити, що в порівнянні з попередньою конституцією для “розподілення” залишалось менше місця. Це відобразилось в прагненні наділити Ради якостями, які повертали їх до статусу 1920 років. Ради оголошуються політичною основою СССР, їм підлеглі і підконтрольні всів інші державні органи(ст. 2). Безпосередньо і через створювані ними органи Рада керує всіма напрямками державного, соціально-культурного устрою (ст. 93). Конституцією 1977 року були усунуті всі обмеження компетенції Верховної Ради ССР. Вона могла зараз вирішувати всі питання віднесені до компетенції свого Президіуму, ради міністрів , міністерств і відомств СССР. Адміністративно-командна система відразу почала використовувати нову Конституцію як правову ширму свого безмежного володарювання. Фактично всі нитки управління країною сходились в цій системі, а конституційні норми про повновладдя Ради, підконтрольності виконавчого апарату, перетворювались на фіктивність.
В науці теорію розподілу влади, якщо прямо не відкидалось, то співставлялось тільки з капіталістичним суспільством, або ретельно замовчувалось.
Починаючи з 1960 року увагу науки в значній мірі було зосереджено на проблемі розподілу функцій. Збільшення функціонального підходу в значній мірі пояснюється впливом кібернетики, поверненої в лоно науки. З’явилось ряд робіт про функції держави, їх окремих структур[28]. Підкреслювалось, що головним критерієм при встановленні підсистеми державного будівництва є характер функцій, які виконуються державними органами. В свою чергу функції поділялись на функції-завдання і функції-методи[29]. Але функціональний підхід не може відмінити або підмінити аналіз з позиції теорії розподілу влади. Ці поняття багато в чому співпадають, але не тотожні. Не достатність функціонального підходу визначається тим, що він не вирішував обов’язковість адекватної інституціоналізації, заснованої на самостійності та незалежності державних структур, існуванні системи стримувань та противаг.
Тільки з переглядом попередніх ідейних напрямків і визначенням необхідності побудови правової держави ситуація кардинально змінилась. Стало можливим послідовно розробляти проблеми розподілу влади, приділяючи особливу увагу інституціоналізму. В правовій державі інституціоналізація тісно пов’язана з розвитком правової системи, в рамках якої виділяються і розвиваються певні групи правових норм, які носять впорядкованість стабільність і дійсність в соціальних процесах. Потім необхідне відпрацювання структур повноважень, процедур, форм юридичних актів, гарантій їх виконання. Але розподіл влади, переступаючи розумні межі, може повернутись втратою керованості та розвитком свавілля. Взаємозалежність та взаємо обумовленість влади послідовне дотримання вимог системи стримувань та противаг - це посилання до необхідної єдності всієї державної діяльності. Жодна влада не може ігнорувати іншу без шкоди для себе та суспільства в цілому концепція розподілу влади в цьому випадку співставляється з ідеєю суверенітету народу. Але не піддаючи сумніву можливість такого підходу корисне разом з тим не забувати, що суверенітет народу пронизує всі влади, перетворюючи їх в життя, тому що вся воля суверена виражена в законі, яка реалізується в процесі адміністративної діяльності, захищається і гарантується судом.
Завантажити реферат