Належне місце в принципі розподілу влади займає положення про необхідність взаємозалежності та взаємодії гілок влади. Взаємозалежність – це взаємні обов’язки правового характеру, що стосуються гілок влади, кожна з яких наділена різними за своїм змістом повноваженнями. Взаємодія – це взаємна діяльність гілок влади під час вирішення ними спільних завдань, врегульованих правом, і які здійснюються всіма гілками влади[47].
Досвід сучасних демократичних держав свідчить, що успішне функціонування гілок влади можливе лише за умов їх взаємозалежності та взаємодії. Україна пройшла складний шлях утворення балансу гілок влади. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України 1995 року був першим законодавчим актом, який визначив основні засади рівноваги між законодавчою та виконавчою гілками влади та їх взаємодії. Конституція України 1996 року конкретизувала положення взаємозалежності та взаємодії між гілками влад у відповідних розділах і статтях.
Закріплення в Конституції України системи стримувань та противаг як засобу організації державної влади ще не означає, що існує вироблений та випробуваний на практиці дійовий механізм функціонування згаданої системи. Нестабільність цієї системи в Україні визначаються такими факторами, як: нетривала практика застосування норм Конституції України 1996 року, складний економічний, політичний та соціальний стан в країні; протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади; боротьба між численними політичними партіями; малий досвід діяльності вперше створених державних органів; недосконалість правової системи України (невідповідність значної кількості законів чинній Конституції України). Тому в сучасний період достатньо актуальною є проблема ретельного аналізу норм Конституції України, які визначають стримування і противаги державної влади, яку автор пропонує вирішити шляхом розробки основ механізму ефективної реалізації цих норм.
Такий підхід в значній мірі дозволяє автору намітити основні напрямки подальшого вдосконалення конкретних елементів системи стримувань і противаг як засобу організації та функціонування державної влади в Україні.
Перший напрямок полягає в конституційному визначенні порядку формування органів державної влади на підставі основ системи стримувань і противаг. Шляхи вдосконалення вбачаються у поліпшенні порядку формування, організації та діяльності, перш за все, Верховної Ради України, яка відіграє важливу роль у формуванні інших органів державної влади. Вибори до Верховної Ради, які були проведені в 1998 році на підставі чинної Конституції та Закону України “Про вибори народних депутатів України”, довели, що введення пропорційно – мажоритарної системи не відповідало існуючим на той час реальним можливостям політичних партій були представленими в парламенті
З метою усунення протиріч між парламентською більшістю та парламентською меншістю (опозицією), налагодження взаємодії з Президентом України та іншими гілками влади пропонується прийняти закон про парламентську більшість та про парламентську меншість, в яких необхідно закріпити: провів статус парламентської більшості та парламентської меншості; порядок формування та функціонування погоджувального органу для узгодження протилежних позицій парламентської більшості та парламентської меншості; право опозиції на делегування своїх представників і керівництво Верховної Ради України (один із заступників голови парламенту), право обрання на посади голів комітетів Верховної Ради України.
Після виборів Президента України в 1999 році постало питання про посилення ролі глави держави у формуванні уряду. Доцільно надати право Президенту України повторно пропонувати на посаду Прем’єр-міністра України визначену ним кандидатуру, як це робиться в ряді країн, зокрема в Росії.
Вдосконалення системи стримувань і противаг в Україні вимагає надання повноважень Кабінету Міністрі України призначити суддів Конституційного Суду України.
Другий напрямок, пов’язується із впливом системи стримувань і противаг на конституційне визначення термінів функціонування кожного органу державної влади. Передбачені Конституцією України терміни функціонування державних органів не є оптимальними для налагодження цієї системи.
Третій напрямок вбачається в розподілі повноважень між гілками влади відповідно до системи стримувань та противаг. Компетенція гілок влади, визначена на підставі принципу розподілу влади, певною мірою пов’язана з формуванням органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Система стримувань та противаг є діючою в тому разі, коли компетенція всіх органів державної влади включає в себе як виключні повноваження, так і спільні, за допомогою яких будується механізм взаємодії та взаємозалежності всіх гілок влади.
З метою врівноваження спільних повноважень між Президентом і Верховною Радою України з питань щодо промульгації законів доцільно законодавчо закріпити порядок, згідно з яким прийнятий Верховною Радою України закон, до якого застосоване вето Президента України і яке було подолане у встановленому порядку, підписує й оприлюднює, як це прийнято в деяких країнах світу, Голова Верховної Ради України.
Взаємодія та взаємозалежність судової влади з іншими гілками влади, на думку автора, повинна мати такі особливості, як невтручання законодавчої та виконавчої влади у серу діяльності суддів на підставі положень статті 126 Конституції України про незалежність суддів у будь – який спосіб і створення необхідних умов для здійснення правосуддя у повній відповідності з законом.
Четвертий напрямок вдосконалення пов’язаний з конституційними основами відповідальності державних органів як засіб системи стримувань та противаг. Автор вважає раціональним законодавче врегулювання питань стосовно процедури імпічменту Президента України у вигляді Закону України Про імпічмент Президента України, в якому можливе відображення таких положень як: поняття імпічменту Президента України; підстави порушення процедури імпічменту та їх тлумачення; суб’єкти ініціювання цієї процедури, коло яких необхідно розширити і надати це право, окрім Верховної Ради України, народу; стадії процедури імпічменту; наслідки усунення з поста в порядку імпічменту та інші питання. Також спростити процедуру усунення Президента України поста в порядку імпічменту, оскільки існуючий порядок її проведення, передбачений статтею 111 Конституції України, є настільки ускладненим, що на практиці усунення Президента з поста в порядку імпічменту проблематично.
П’ятий напрямок вдосконалення системи стримувань полягає у розширенні практики укладання угод між відповідними державними органами про спільну солідарну відповідальність в процесі розгляду та реалізації нормативно-правових актів із найважливіших питань загальнодержавного значення.
Отже, можна зробити висновок про те, що дієва система стримувань і противаг, основою якої є взаємозалежність та взаємодія гілок влади, можлива лише при загальному бажанні всіх гілок влади діяти спільно для досягнення позитивних результатів. Арбітром же, в разі неузгодженості законодавчої та виконавчої влади , повинен бути лише суд.
Завантажити реферат