Гегель критикуючи ідею самостійності і взаємного обмеження влади, визначає різні галузі влади, як елементи державної цілісності. Законодавча влада, по Гегелю, - це влада визначати і встановлювати загальне. Урядова влада визначається їм як влада підводити особливі випадки під загальне. Урядова влада виконає також судову і поліцейську функції, підтримує існуючі закони й установи. Гарантію від зловживання владою Гегель бачить в ієрархії чиновників і вищому контролі монарха.
Наприкінці XIX - початку XX століття проблема поділу влади придбала особливу активність у зв'язку з тенденцією до посилення державної влади. Найбільший французький юрист Л.Дюги виступив з розгорнутою критикою теорії поділу влади, думаючи, що вона суперечить більш загальним принципам - національному і державному суверенітету. Народна воля, за твердженням Дюги не може бути представлена різними органами влади, оскільки такий поділ веде до її обмеження. М.Ориу, відмовивши від звичайних державно-правових принципів свого часу, зв'язує принцип поділу влади з теорією децентралізації. Зміст правила divide et impera він бачить у тім, щоб забезпечити соціальну рівновагу через “поділ форм суверенітету”. М.Ориу розглядає поділ влади не тільки як принцип функціонування державної влади, але і як основу взаємин між людиною, суспільством і державою. Констатуючи важливість для всякого представницького правління самого принципу поділу влади - законодавчої (в особі двопалатного парламенту) і виконавчої (в особі глави держави і кабінету міністрів), М.Ориу підкреслює, що співробітництво цієї влади служить заставою єдності держави як юридичної особи.
На рубежі XIX - XX століть критика теорії поділу влади була представлена у працях В.Вильсона (США), що писав про неефективність цього принципу в умовах бюрократизації керування[18]. Необхідності в екстремальній обстановці оперативно приймати управлінські рішення урядом (президентом). На думку Б.Зигана, у своєму практичному втіленні принцип поділу влади спрямований на те, щоб дозволити вирішити внутрішньо суперечливу проблему, зв'язану з однієї сторони “було б досить складно, щоб цілком виконати своє призначення, а з іншого боку - не такою всесильною, щоб придушувати суспільство й окремих людей”[19].
Однак, і українцям є чим пишатися в цій царині, бо і наші предки внесли вагомий вклад в розвиток засад світової демократії і власне доктрини розподілу влади. Зокрема, об’єктивний аналіз тексту Пилипа Орлика (насправді цей документ називався “Пакти й Конституція законів та вільностей Війська Запорізького”), що була прийнята 5 квітня 1710 року показує, що останній на 38 років раніше за Монтеск’є (“Про дух законів”, 1748 року) описав необхідність поділу влади на три гілки (козацької рада, гетьмана з генеральною старшиною, і незалежний суд) і практично запропонував варіант її поділу, чим заслужив підстави стати в один ряд з прославленими авторами цієї доктрини.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що думки західних мислителів про проблему поділу влади в державі дуже різноманітні, що, у свою чергу, обумовлене тим, що в більшості країн існують органи законодавчої, виконавчої і судової влади, однак способи їхнього поділу і взаємодії далеко не однакові, тобто принцип поділу один, а способи його реалізації різні. У кожній країні державний механізм характеризується специфічними ознаками і численними особливостями, що обумовлені рівнем розвитку демократичних інститутів. Історіографічне дослідження, а також порівняльний аналіз становлення системи стримувань і противаг як в Україні, так і в зарубіжних державах, дає змогу автору провести періодизацію якісних етапів генезису системи стримувань та противаг:
I. ЕТАП – дослідження доктрини системи стримувань та противаг в працях античних філософів та зародження елементів цієї системи в державному будівництві країн тих часів.
II. ЕТАП - розвиток доктрини системи стримувань і противаг в політико правовій думці середньовічних мислителів.
III. ЕТАП - розроблення класичної моделі принципу розподілу влад та виділення в ній системи стримувань і противаг.
IV. ЕТАП - закріплення теорії системи стримувань і противаг в конституційно – правових актах та її впровадження в механізмі організації та функціонування органів державної влади.
V. ЕТАП – сприйняття системи стримувань та противаг як необхідної складової теорії правової держави та її широка реалізація в механізмі державної влади країн світу.
VI. ЕТАП - розвиток і модифікація системи стримувань і противаг в сучасній конституційній теорії та практиці.
Також можна визначити умови, що сприяють розвитку цієї концепції. До них слід віднести: формування та розвиток вчень про державу і право; криза абсолютизму; визнання й забезпечення, а також реалізація загальновизнаних стандартів прав людини; вдосконалення розподілу повноважень
серед вищих органів влад
1.2 Світова практика застосування системи стримувань і противаг.
Теорія розподілу влади в її початковому трактуванні була найбільш повно реалізована в Конституції США 1787 році. Вперше термін “стримування і противаги” був використаний в конституційній практиці США, зокрема, один із засновників Конституції США – Дж. Медісон звернув увагу на доцільність такої складової в теорії розподілу влади, як системи стримувань і противаг. Дж. Медіссон і А. Гамильтон досить переконливо довели, що “повноваження, які належать одному відомству, не повинні прямо чи побічно здійснюватися жодним із двох інших органів” і що “неоднаково розростаюча і всеохоплююча прерогатива спадкоємності виконавчої влади, та ще підтримана і підкріплена спадкоємна законодавча”, являє собою величезну небезпеку для волі і незалежності народу. Узурпація усієї влади з боку законодавців “веде до такої ж “тиранії” як і “узурпація правління виконавчою владою”.
В Конституції США можна прослідкувати вплив як засновників цієї теорії, так і британських конституційних зразків початку XVIII століття. Законодавчі повноваження були запропоновані Конгресу, який складався із двох палат: Сенату і Палати представників (ст.1). Виконавча влада ввірена Президенту (ст.2), а судова влада – Верховному суду США, а також судам, встановлених Конгресом (ст.3).
З одного боку, для конституційного будівництва США характерна висока ступінь організаційного відокремлення. Так, Президент і члени його кабінету не вправі знаходитись в палаті Конгресу і приймати участь в його голосуванні. Президент не наділений правом законодавчої ініціативи. Конгрес і Президент обираються окремо. Члени кабінету відповідальні тільки перед Президентом.
З другого боку діє система “стримувань і противаг”. Закони приймаються в Конгресі, але кожний законопроект попередньо подається Президенту, який може його не підписати і направити з своїми зауваженнями в ту палату, звідки і надійшов законопроект. Остаточне слово належить Конгресу. Президент наділений укладати міжнародні договори, але які потребують схвалення в Сенаті (двома третинами від присутніх в сенаторів). Президент призначає послів, інших посадових осіб і суддів Верховного суду, але повинен це робити “з поради і згоди Сенату”. Верховний суд має право об’являти неконституційними акти Конгресу і Президента.
Завантажити реферат