Той же принцип застосований у відношенні до держави. Носії окремих видів влади повинні бути незалежні у своїх діях. У той же самий час функції трьох галузей влади по необхідності інтегровані і взаємозалежні. Тому незалежність стає основою для взаємного стримування, створюється система противаг, що перешкоджає якій-небудь одній галузі влади нав'язувати свою виняткову волю[9].
В наукових розробках як в недалекому минулому увага найчастіше акцентувалась на класовому походженні Дж. Локка і Ш. Монтеск’є. Не рідко Дж. Локкові допікали за непослідовний матеріалізм, Ш. Монтеск’є характеризували як типового ідеолога який йде до влади буржуазії. Обом мислителям адресували обвинувачення в обмеженості чи спрощеності запропонованої ними теорії[10]. Ш. Монтеск’є, наприклад, критикували за то, що він стояв на точці зору “юридичної ілюзії”, не бачив в законі продукту матеріальних відносин[11]. Такий підхід не міг не відобразитися на розумінні змісту і призначення теорії розподілу влади. Звичайно Локк і Монтеск’є були “ дітьми свого часу, ознаки якого чітко видні в їх працях. Саме значення цих праць виходить далеко за історичні рамки того часу. Обом мислителям вдалось сформулювати конструкції, які використовуються людством на протязі століть. Не можна не підкреслити прогресивну гуманістичну спрямованість світогляду Локка і Монтеск’є, виступаючи рішучими противниками деспотизму і беззаконності , потурання законних прав та інтересів людини.
Локк, на приклад, вважав, що правильна оцінка політичної влади визначається відповіддю на запитання про те, в якому звичайному становищі знаходяться люди. А таке становище “це – стан повної свободи в співвідношенні їх дій і в відношенні до розпорядження своїм майном і особистою власністю так, як вони вважають за необхідне по в межах історичній науці цей період віднесений до Нового часу, риси якого можна чітко прослідкувати як в працях основоположників теорії так і в працях їх послідовників. Розподіл влади навряд чи можна розглядати як абстрактну логічну теорію. Навпаки, вона відображає конкретні політичні інтереси, боротьбу і взаємодію головних політичних сил цієї доби – королівської влади, дворянства і народжуваної буржуазії. Без аналізу соціального фона досить важко зрозуміти не тільки генезис, але і призначення теорії розподілу влад, закладений в ній потенціал.
Прогресивне значення теорії розподілу означало, перш за все, в її спрямованості. Дж. Локк і Ш. Монтеск’є ці ідеї були антиабсолютиські які явно виступали на стороні “третього стану”, все більш настирливо і активно, вимагаючи своєї долі влади. Розподіл влади був ефективним інструментом для перемоги монархічного деспотизму. В конкретних умовах того часу цей розподіл означав, що буржуазії вдалось завоювати певні позиції в законодавчій владі. Монархія і дворянство довго і міцно утримували свої позиції в виконавчій і судовій владі.[12] Локк не закликав до анархії, він був впевнений, що розум, який для нього був законом природи (!), вчить тому, що “всі люди рівні і незалежні, оскільки ні один з них не повинен наносити шкоду життю, здоровлю, свободі, або власності іншого”[13]. Для Локка головне зло було в неподільній владі монарха, який одночасно і приймав і виконував закони. “Абсолютна деспотична влада або управління без встановлених постійних законів, - писав він, - не можуть ні в якій мірі не відповідати цілям суспільства і керівництва”[14]. Вихід полягав в тому, щоб мати в державі дві окремі структури: законодавчу владу належить віддати парламенту, а виконавчу – монарху. Локк підкреслював примат і верховенство законодавчої влади, по відношенню до якої виконавча влада являється підлеглою.
Необхідно погодитись з новими розробками, що у Монтеск’є розподіл влади “не є просте розділення функцій між різними державними органами, це є розподіл політичних сил, здійснюване в ім’я втілення політичної свободи”[15].
Свої уявлення про розподіл влади Монтеск’є сформулював головним чином на прикладі конституційного будівництва Британії початку XVIII століття. Для Монтеск’є характерний особливий підхід до розуміння виконавчої влади, яка повинна була функціонувати в досить обмежених рамках. Суть свого розуміння розподілу влади Монтеск’є виразив наступнім чином: “Якщо влада законодавча і виконавча будуть поєднані в одній особі або установі, то свободи не буде, так як можна побоюватись, що монарх або сенат почнуть видавати тиранічні закони для того, щоб тиранічно їх використовувати. Не буде свободи і втому випадку, якщо судова влада не буде відокремлена від законодавчої та виконавчої”[16]. Таким чином, Монтеск’є відстоював три влади, в тому числі судову, виконуючу окремою установою – судом. При житті Монтеск’є британський парламент ствердив свій пріоритет по відношенню до монарха. Але монарх залишався носієм виконавчої влади, хоча і не дуже великої. Інша ситуація склалася, коли появився кабінет, відповідальний перед парламентом. Монарх тепер міг керувати тільки через міністрів, які і були членами парламенту. Це означало відхід від тої формули, яку відстоював Монтеск’є.
Однак невблаганна логіка історії така, що на зміну поглядам барона Монтеск'є й англійських просвітителів приходить провісник майбутніх великих потрясінь, “Ньютон моральності” (за влучним зауваженням Канта) чи “революційна голова, виконавчою рукою якої став Робесп’єр” (випливаючи смутному зауваженню Гейне), Жан-Жак Руссо (1712—1778). Він з'явився свого роду антиподом, прямою протилежністю Дж. Локку і Ш. Монтеск'є. Він критикував ряд положень Ш.Монтеск'є і саму формулу “поділу влади”. Він був згодний, що з'єднання усіх владних повноважень у руках одного суб'єкта згубно для волі, але теорії поділу влади протиставив теорію поділу компетенцій. Теоретичну позицію Руссо по цій проблемі характеризують два положення: різна проява верховної влади випливають з єдиного суверенітету держави; поділ влади є не що інше, як поділ функцій держави. Руссо відстоює ідею абсолютності народної волі, неподільність і не відчужуваність верховної влади, безпосередньо здійснюваної народом - законодавцем. Згідно Руссо, поряд із законодавчою владою в державі повинна існувати виконавча влада (Уряд), уповноважена реалізовувати вимоги законів. Руссо не допускає незалежності виконавчої влади. Для того, щоб уряд не узурпував права верховної влади, Руссо пропонує розподілити функції керування між різними органами, що має кожний свою самостійну, незалежну від інших сферу.
Гегель, критикуючи ідею самостійності і взаємного обмеження влади, визначає різні галузі влади, як елементи державної цілісності. Законодавча влада, по Гегелю, - це влада визначати і встановлювати загальне. Урядова влада визначається їм як влада підводити особливі випадки під загальне. Урядова влада виконає також судову і поліцейську функції, підтримує існуючі закони й установи. Гарантію від зловживання владою Гегель бачить в ієрархії чиновників і вищому контролі монарха[17].
У свою чергу И.Кант визначає поділ влади як вимога чистого розуму й основний принцип держави. Держава, відзначає він, укладає в собі три влади, тобто волю, з'єднану в одній потрійній особі: верховна влада (суверенітет) в особі законодавця - народу, виконавча - в особі Правителя, судова - особам, які призначаються правителем або обраним народом. Для розвитку свободи необхідно, вважав Кант, щоб названі влади були розділені. Але розділені, ці влади не повинні бути позбавлені взаємного зв'язку. У їхній взаємодії полягає благо держави. Оскільки без сприяння іншої влади, жодна з них не може реалізовувати свою задачу, то вони повинні функціонувати, доповнюючи одна одну.
Завантажити реферат