a) суди фінансуються в окремому порядку з державного бюджету.
b) Недоторканість суддів.
c) Для відміни судових рішень існує окремий судовий порядок і здійснюється і здійснюється вищими судовими інстанціями.
d) Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
e) За винятком першого призначення, суддя призначається безстроково (65 років).
Крім того, суддя має почуватися незалежним (крім, звичайно, процесуальної залежності) і від вищих судових інстанцій. “Матеріальна та організаційна залежність судді від іншого судді (суду) вищого рівня не тільки ставить під сумнів законність судових рішень, але й відбувається замикання всієї судової системи у собі, формування відокремленої корпорації, якій належить останнє слово в питаннях застосування закону[44].
Судова влада, хоч як парадоксально це звучить, не може бути абсолютно незалежною. Вона взаємозв’язана з іншими органами державної влади і неминуче зазнає на собі вплив .
Конституція України гарантує широку систему захисту від будь-яких дій чи бездіяльності адміністративних органів управління. У статті 55 Конституції України проголошено: “Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб”. Отже, суди загальної юрисдикції розглядають спори, що виникають під час здійснення управлінських функцій органами законодавчої влади, органами виконавчої влади, міністерствами, державними комітетами України та їх підрозділами (департаментами, управліннями, тощо), місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, посадовими та службовими особами. Верховний Суд України на вимогу Верховної Ради України у випадку порушення питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту має дати висновок про те, що діяння, в яких обвинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину (частина 6 статті 111 Конституції України). Так, стаття 110 Основного закону, зазначає, що неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоровя має бути встановлена на засіданні Верховної Ради і підтверджено рішенням, яке приймається більшістю від конституційного складу парламенту, на підставі письмового подання Конституційного Суду України. В свою чергу саме Президент України утворює суди у визначеному законом порядку, а, також, призначає суддів вперше, тобто на 5 років. Верховна Рада України має повноваження обирати суддів безстроково.
Згідно статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він сприяє принципу розподілу влади шляхом:
a) Вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Ради Крим.
b) Офіційне тлумачення Конституції України та Законів України (стаття 150 Конституції)
c) Вирішення питань відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість ( частина 1 статті 151 Конституції України).
d) Дачі висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту, визначеними статтями 111 та 151 Конституції України.
e) Дачі висновку про порушення Конституції та Законів України Верховною Радою АРК.
f) Дачі висновку, щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 та 158 Конституції України.
Конституційний Суд України вирішує питання щодо Конституційності згаданих нормативних актів, використовуючи, зокрема, такі критерії, як не передбачений конституцією поділ влад на законодавчу виконавчу та судову і здійснення повноважень органами влади у встановлених Конституцією межах і відповідно до Законів України (стаття 6 Конституції України).
Конституція України передбачає противаги Конституційному Суду України. Правові засоби стримувань органу конституційної юрисдикції закладені вже в механізмі його формування (третину суддів призначає Президент України, Верховна Рада і З’їзд суддів України), обмеженні строком повноважень – 9 років. На жаль, ні Конституція, ні Закон “Про Конституційний Суд України” не передбачають засобів реагування, у випадку, коли ні один з трьох органів не призначає суддів. Так, Верховна Рада свого часу не призначила необхідну кількість суддів і питання про призначення суддями П. Б. Євгрофова та М. І. Корнієнка вирішувалось майже протягом року. І це, звісно, негативно впливає на здійснення правосуддя.
Ще однією противагою є те, що “Конституційний Суд, що є найсуттєвішим, не в змозі реалізувати свою компетенцію дискреційно. Провадження у справі може розглядатися лише за конституційним поданням або конституційним зверненням, суб’єкти якого визначені в Конституції. Закон “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року, до речі “розширив” перелік таких суб’єктів, доцільність чого заслуговує підтримки, проте, викликає сумнів правомірності такого способу “продовження” Основного Закону[45].
Отже, певні засоби взаємодії з іншими гілками влади має також судова влада і, зокрема, Конституційний Суд України, головна функція якого полягає у вирішенні питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України та офіційне тлумачення Конституції України, проте й тут існують прогалини.
Хотілось би зазначити, що державну владу необхідно розглядати як цілісний феномен, поділеного і в той же час взаємопов’язаного в структурно-функціональному відношенні із системою стримувань і противаг.
На сьогоднішній день немає однозначності в ставленні вчених до визначення поняття розподілу державної влади, а, отже, й до системи стримувань і противаг. Можна прослідкувати дві діаметрально – протилежні точки зору: організаційно-правова, що обґрунтовує необхідність та історичну перспективу розподілу влади; соціальна – стверджує, що вся влада повинна належати народу. Розглядаючи ці підходи можна зробити висновок, що на сьогоднішній день найбільшого розповсюдження дістав такий підхід, при якому присутні одночасно і влада народу і розподіл влади. На даній позиції стоять багато українських вчених, зокрема Н. Прозорова, М. Цвік, О. Фризький та Л. Силенно[46].
Говорячи про баланс влади, під яким необхідно розуміти скоординоване прагнення до врівноваження гілок влади з метою виключення домінування будь – якої з них, а також досягнення оптимальних результатів під час вирішення ними спільних завдань. Як вже зазначалось в роботі, про співвідношення гілок влади існує багато суперечностей, на цій основі хотілось би зробити висновок, про те, що забезпечуючи рівновагу гілок влади у процесі їх функціонування та взаємодії, не можна забезпечити їх цілковиту рівнозначність; якась з них має бути головною. Таке положення попередить непотрібну і навіть, як свідчить досвід України, шкідливу боротьбу за першість серед гілок влади.
Завантажити реферат