Додатковою гарантією прав суб'єктів господарювання, служить те, що рішення, ухвали, постанови господарського суду можуть бути переглянуті по нововиявленим обставинам [].
Господарський суд може переглянути прийняте ним рішення, що вступило в законну силу, по нововиявленим обставинам, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявнику (ст. 112 ГПК).
Право ініціювання перегляду справи по нововиявленим обставинам надано стороні і прокурору, що можуть протягом двох місяців із дня встановлення обставин, що є, на їхню думку, підставами для перегляду судового рішення, звернутися в суд, що виніс судове рішення, із заявою (поданням) про його перегляд.
Суд розглядає заяву (подання) про перегляд судового рішення (постанови, ухвали) протягом одного місяця і по його результатах виносить:
- рішення — у випадку зміни чи скасування рішення;
- постанову — у випадку зміни чи скасування постанови;
- ухвалу — у випадку зміни чи скасування ухвали чи залишення рішення, постанови, ухвали без змін.
ГПК України не дає переліку конкретних підстав перегляду рішення, ухвали, постанови по нововиявленим обставинам. Однак практика господарських судів показує, що ними переважно є:
- представлення експертом неправильного висновку, що був покладений в основу судового рішення,
- неправильний переклад документів чи пояснень учасників процесу;
- надання недостовірних чи фальсифікованих документів;
- скасування рішення чи вироку суду, що відповідно до частин 3 і 4 ст. 35 ГПК мали преюдиційне значення для господарського суду і покладені ним в основу судового акта;
- встановлені вироком суду злочинні дії учасників господарського процесу чи їхніх представників, якщо ці дії безпосередньо пов'язані з прийняттям господарським судом судового рішення.
Нововиявлені обставини варто відрізняти від нових доказів, що не були вчасно представлені господарському суду учасниками процесу. Нові докази, виявлені після прийняття рішення, ухвали чи постанови, можуть свідчити лише про те, що обставини справи з'ясовані не повно, висновки господарського суду не відповідають обставинам справи і є підстави для перегляду справи [].
Нововиявлені обставини необхідно також відрізняти від нових обставин, який не було при розгляді справи, що з'явилися після ухвалення рішення, ухвали чи постанови господарського суду. Виникнення нових обставин, як і зміна обставин, може бути підставою для пред'явлення нового позову, а не для перегляду судового рішення.
2.6. Виконання рішень господарського суду
Найважливішим елементом захисту прав підприємств і підприємців є ефективна робота правового механізму виконання судових рішень. В зв'язку з цим велике значення для всіх судів, у тому числі і господарських, має виконавче провадження — остання, завершальна стадія судового процессу [].
Основні положення про порядок виконання рішень господарських судів, ухвал і постанов регламентуються розділом XIV ГПК України (статті 115—122). Документом, що видається господарським судом на виконання рішення, визначення, постанови, є наказ суду, що видається чи висилається стягувачу після вступу судового рішення в законну силу. Наказ може бути пред'явлений до виконання не пізніше трьох місяців із дня прийняття рішення, ухвали чи постанови.
Стаття 116 ГПК України визначає порядок виконання судового рішення і установлює виключне коло суб'єктів, яким видаються чи направляються накази господарського суду, обмежуючи його стягувачами і місцевими органами податкової служби [].
При цьому накази про стягнення грошових сум виконуються стягувачами чи місцевими органами податкової служби самостійно — через установи банків, а інші накази — державними виконавцями.
Організація діяльності державної виконавчої служби визначена Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. У систему органів виконавчої служби входять територіальні підрозділи Державної виконавчої служби, підлеглі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Правовою основою діяльності Державної виконавчої служби є Конституція України, Закон України «Про державну виконавчу службу», інші закони і підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них.
Процедура виконання судових рішень регламентована положеннями розділу XIV ГПК України, а також Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.
Відповідно до Закону України «Про власність» від 07. 02. 1991 р. (ст. 7) власник відповідає по своїм боргах усім майном, на яке може бути звернене стягнення. Відповідно Закон України «Про виконавче провадження» встановлює, що у випадку відсутності в боржника коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше належне йому майно, за винятком майна, на яке за законом не може бути накладене стягнення (ст. 50). Що стосується боржників — юридичних осіб, то ст. 64 цього Закону передбачає черговість реалізації майна, на яке звертається стягнення у випадку відсутності коштів, достатніх для покриття заборгованості []. Стягнення звертається на майно, що належить боржнику на праві власності чи закріплене за ним на праві повного господарського відання чи оперативного управління незалежно від того, хто фактично використовує це майно.
На зазначене майно накладається арешт і воно реалізується в такій черговості: у першу чергу звертається стягнення на майно, що безпосередньо не використовується у виробництві, але має високу ліквідність (цінні папери, кошти на депозитних рахунках, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів і т.п.), у другу — на готову продукцію (товари) та інші матеріальні цінності, що теж безпосередньо не використовуються у виробництві, і лише у третю чергу — на об'єкти нерухомого майна, верстати, устаткування, інші основні фонди, а також сировина і матеріали, призначені для виробництва. Така черговість гарантує баланс інтересів окремо узятого кредитора і господарського обороту в цілому [].
У випадку накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику — юридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк сповіщає про це чи власнику чи уповноваженому ним органу, до сфери управління якого відноситься майно, а в разі потреби — і Фонду державного майна України, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладений арешт, і про розмір вимог стягувача. Копія зазначеного повідомлення направляється податковому органу, який контролює здійснення боржником — юридичною особою платежів у бюджети всіх рівнів.
За пропозицією відповідного органа управління чи Фонду державного майна України державний виконавець за рахунок коштів, що виділяються на фінансування Державної виконавчої служби, публікує в пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи.
У випадку порушення судом провадження в справі про банкрутство цього боржника — юридичної особи державний виконавець виносить постанову про призупинення виконавчого провадження [].
Завантажити реферат