Можна виділити основні риси господарської процесуальної форми:
1) закон конкретно визначає процесуальну діяльність як суду, так і інших учасників процесу. Як правило, в господарському процесі можливі лише такі дії, які передбачені або припустимі законом;
2) постановлене по справ рішення повинно грунтуватися лише на фактах, доведених та встановлених судом передбаченими законом способами та засобами;
3) відношення між господарським судом та учасниками процесу не можуть мати характер фактичних відносин, вони мають характер лише правовідносин;
4) все провадження по справі повинно здійснюватися на підставі змагальності та рівноправності сторін.
Слід погодитися з думкою К.І. Комісарова, який відмічає, що процесуальній формі притаманні наступні ознаки: нормативність, системність, універсальність, які виступають у поєднанні при правовому регулюванні правовій реалізації [31, 11].
Нормативність господарської процесуальної форми полягає в тому, що вона встановлюється в законодавстві, причому лише певного рівня.
Системність господарської правової форми відображає необхідність структурувати господарський процесуальний регламент, пов’язаний в єдине ціле.
Універсальність господарської процесуальної форми відображає її правоприємність до рогляду сами різноманітних справ, підвідомчих господарським судам без якої небудь істотної диференціації.
Господарське судочинство як і кожен процес, є послідовний поступовий рух, що складається з низки стадій. Стадія господарського процесу – сукупність процесуальних дій з конкретної справи, об’єднаних одною метою.
Господарський процес складається з шести стадій: 1) провадження в господарському суді першої інстанції; 2) провадження в апеляційні інстанції; 3) провадження в касаційні інстанції; 4) провадження в порядку нагляду; 5) перегляд за поновленими обставинами судових актів господарського суду, що вступили в законну силу; 6) виконання судових актів.
Кожна стадія господарського процесу має свій зміст, охоплює собою певну сусукупність процесуальних дій, спрямована на досягнення самостійної мети: розв’язати спір по суті, перевірити правильність перевіреного рішення, привести його до виконання.
Таким чином, господарське судочинство в системі господарського права України здійснюється господарськими судами, що покликані вирішувати спори, що виникають між суб’єктами господарювання, адже саме тут підприємці можуть врегулювати свої конфлікти, захистити порушені права та інтереси.
1.2. Господарські спори: поняття, види, правова характеристика
Порушення прав та законних інтересів осіб є підставою для виникнення у сторін спору та необхідності його вирішення.
Спір як суспільне явище є протиріччям, різними думками двох або декількох осіб щодо певного явища чи предмету. Спори можуть бути різними: політичними, суспільними, сімейними, трудовими. Але серед усіх спорів особливе місце займають правові, предметом яких є права та обов’язки суб’єктів правовідносин [43,16].
Господарські спори – це різновид правових спорів, вони виникають в процесі здійснення господарської діяльності.
Вперше в законодавчих актах України зазначений термін було використано у ст. 1 Закону України “Про арбітражний суд”. Проте зміни змісту цього поняття були неминучими внаслідок принципової трансформації економіки та права України. Водночас чинне законодавство України визначення поняття цього терміну не містить. І сучасна доктрина, як і раніше, не містить єдиної думки з цього приводу.
Свого часу в радянській літературі велась масштабна дискусія з приводу визначення поняття спору про право. Одна група авторів, грунтуючись на етимологічному розумінні спору, визначала його як “розбіжність”, “суперечність”. Крім того, існували концепції спору і як “перешкоди в здійсненні права”, і як “правопорушення”.
Докладну критику свого часу було надано І. Зайцевим [43,16], який пропонував розуміти під правовим спором конфлікт між особами з приводу прав та обов’язків у матеріальних відносинах. З огляду на чинне законодавство, ця точка зору найбільшою мірою відповідає сутності взаємин сторін, що вступають у спори.
В юридичній конфліктології під конфліктом прийнято розуміти протиборство двох або кількох суб’єктів, спричинене протилежністю (несумісністю) інтересів, потреб, систем цінностей або знань. При цьому для визнання конфлікту юридичним досить, щоб правовими ознаками володів хоча б один елемент [46,17].
Слід зазначити, що категорія “конфлікт” дає змогу розглянути спір як комклексне значення, яке може мати в підгрунті для своєї появи розбіжності, суперечності сторін з приводу певних матеріальних прав та обов’язків, та водоночас, не зводиться до них (на відміну від концепції “протиріччя”); може мати основою порушення права, але не зумовлене ним безпосередньо; може охоплювати всі прояви поведінки сторін у спорі – як активне сперечання, так і ухилення від виконання обов’язків, але не ототожнюється з ними; і врешті-решт, конфлікт може мати місце і за реальної наявності правовідносин сторін, якщо вони є лише правопорушенням.
З урахуванням цього, спір про право визначається як конфлікт осіб, що вступили в нього з метою впливу на матеріальні права та обов’язки учасників. Господарський спір також є юридичним конфліктом, різновидом спору про право. Питання полягає в тому, чи притаманні господарському спору специфічні ознаки, що відмежовують його від інших правових спорів та які ці ознаки [29,50].
Такі науковці, як Т. Абова, В. Тадевосян та І. Побірченко вважають конституційною ознакою господарського спору його господарську сутність.
Д. Притика, наголошуючи на потребі поширення в ході судово-правової реформи юрисдикції арбітражних судів на усі конфлікти за участю юридичних осіб та громадян-підприємців, на спори про визнання недійсними усіх актів державної виконавчої влади та інших органів, справи про банкрутство та встановлення фактів, що мають юридичне значення, також обмежує її (юрисдикцію господарських судів) господарською сферою.
Висновок про нерозривність понять “господарські відносини” та “господарські спори” випливає і з тексту ст. 1 Закону України “Про арбітражний суд”.
Однак, сутність господарського спору обумовлюється сутністю господарської діяльності. Згідно із Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяьності”від 13. 09. 2000 р. господарська діяльність - це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт [29,52].
Отже, основний критерій визначення полягає у функціональній спрямованості діяльності. Раніше законодавець при визначенні господарської діяльності використовував критерій характеру діяльності (Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”). Господарською визнавалася діяльність, яка мала товарний характер. Нині діяльність, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт, що, однак, не виключає можливості виступати об’єктами таких відносин різні матеріальні та нематеріальні блага.
Завантажити реферат