Судові процедури в господарських судах: проблеми удосконалення

У ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у встановленому порядку одержали статус суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду відповідно до встановленої підсудності господарських справ за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Закон України “Про арбітражний суд” започаткував здійснення правосуддя в господарських справах спеціалізованими установами в нашій країні. До жовтня 1917 року на терені України існували комерційні суди, які вирішували спори між підприємцями з торгових угод [39, 8]. Але досвід їх роботи показав, що торгові справи в повні мірі можуть вирішуватись і загальним судами. За свідченням російського вченого Є.В. Васьковського, шкода, нанесена подвійністю судів, була обумовлена тим, що комерційні суди були відокремлені, одні й ті самі закони тлумачились не завжди однаково і однорідні справи вирішувались по-різному. Такі протиріччя в судовій практиці підривали єдність правопорядку та порушували принцип рівності громадян перед законом. Згодом розбіжності, що виникали між підприємствами та організаціями вирішувались в адміністративному порядку вищестоячими органами управління.

В 20-х роках в період нової економічної політики в рамках загальної судової системи діяли арбітражні комісії, до підсудності яких відносились справи за спорами між державними підприємствами та установами.

В зв’язку з переходом на переважно адміністративне регулювання господарських правовідносин, на зміну арбітражним комісіям прийшов державний арбітраж.

Глибокі зміни, що відбувались в житті суспільства, необхідність відповідності законодавства про арбітражні суди нормам діючої Конституції призвели до створення арбітражного суду та прийняття Арбітражного процесуального кодексу України [39, 9].

Створення арбітражного суду було не просто зміною вивіски органів держарбітражу, а перетворення їх в принципово нову юрисдикційну систему, котра має інституційні ознаки судового закладу, оскільки арбітражний суд був наділений всіма повноваженнями і атрибутами незалежної судової влади. Принципи його організації і діяльності отримали закріплення в ст. 4 Закону України “Про арбітражний суд” від 21. 04. 1999 року.

Діюча система господарських судів України прийшла на зміну системі державного та відомчого арбітражу в результаті прийняття Закону “Про господарські суди”, що вступив у дію з 4 липня 1991 р.

Поняття “господарський арбітраж”, що застосовувався в нашій правовій системі тривалий час, не співпадає із прийнятим в інших системах права поняттям “арбітраж”. Під арбітражем в практиці інших держав розуміється процес вирішення вирішення спорів судами, яким сторони за досягненням згоди передають свої правові спори та отримують зобов’язання добровільно підкорюватися рішенню арбітрів, тобто третейських судів.

Господарський суд в Україні здійснює судову владу при вирішенні спорів, що виникають в процесі підприємницької діяльності спорів, що випливають з цивільних правовідносин або з правовідносин в сфері управління. Господарські суди вирішують спори, якщо вони випливають з відносин організацій та громадян з державними та іншими органами.

Таким чином, перетворення органів державного арбітражу в систему господарських судів відображає процес становлення в Україні незалежної та ефективної судової влади.

Поряд з загальним завданням здійснення правосуддя в господарських правовідносинах, як про це зазначено в ст. 1 Закону України “Про господарські суди”, ст. 3 зазначеного Закону вказує на завдання, спрямоване на захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин. Це завдання вирішується за допомогою функції розгляду конкретних справ в судових засіданнях. Розглядаючи справи та встановлюючи невиконання зобов’язання або виконання його неналежним чином по відношенню до кількісних, якісних показників, строків і т.п., суд відшкодовує збитки стороні, яка постраждала, стягує штрафні санкції з порушника. За договірними спорами суд коригує умови договору відповідно до закону і з врахуванням бажань та можливостей сторін. По справам з визнання недійсними актів суд захищає права та інтереси господарюючих суб’єктів від неправомірних дій тих чи інших органів [29, 44].

Господарський процес – це встановлена нормами господарського процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних або порушених прав юридичних осіб та громадян-підприємців[30, 12].

Питання про галузеву належність норм, що визначають організацію та порядок діяльності господарських судів, на протязі років було дискусійним. Немає єдиної думки з даного питання й сьогодні. Так, Т.Є. Абова відносить норми, що визначають порядок діяльності господарських (арбітражних) судів, до цивільного процесу [30,13]. Інші автори, навпаки, говорять про самостійне місце господарського процесу в системі права [31, 6]. Є правильною позиція тих авторів, які вважають безпідставним включення до господарського права і розглядають господарський процес як самостійну процесуальну систему.

Аналіз діючого законодавства показує, що господарський суд істотно відрізняється від судів загальної юрисдикції з організаційної побудови у сфері діяльності і компетенції, порядку, формам діяльності та в ряді інших відносин. Це проявляється в наступному:

1) господарські суди, як і суди загальної юрисдикції, мають свою замкнену систему нормативних актів, що детально регламентують їх організацію та структуру, компетенцію та порядок діяльності;

2) відповідно до даного законодавства господарський суд як і дві інші гілки судової влади (Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції), займає особливе положення серед владних державних структур України. Він повністю самостійний, незалежний та непідвладний в своїй діяльності іншим гілкам влади;

3) подібно загальним судам та поряд з ними господарський суд виконує важливу державну функцію – здійснює правосуддя. Однак, на відміну від загальних судів, діє в особливій сфері відносин – в галузі господарських та пов’язаних з ними управлінських правовідносин, громадянами-підприємцями в процесі здійснення ними підприємницької або іншої економічної діяльності;

4) предметом розгляду господарських судів є господарські спори, що мають певну специфіку.

Діяльність господарських судів з розгляду та вирішення господарських спорів має впорядкований характер, тобто приймає специфічну процесуальну форму. Роль та значення процесуальної форми полягає в тому, щоб забезпечити захист дійсно істотних прав суб’єктів господарювання і гарантувати винесені законні та обгрунтовані рішення. Закон встановлює процесуальний порядок діяльності суду з розгляду та вирішення справ не заради форми, а для того, щоб винести законне та обгрунтоване рішення по справі. Процесуальна форма виступає в якості інструменту досягнення законності в правозастосовувальній діяльності господарських судів [29,18].