При виконанні дій по зверненню стягнення на нерухоме майно боржника закон насамперед гарантує забезпечення інтересів власника майна. Свідченням цього є обов'язок державного виконавця у випадку накладення арешту на майно третьої черги в 3-денний термін повідомити для відповідного реагування власнику чи уповноваженому ним органу, до сфери управління якого відноситься майно. У необхідних випадках інформується також і Фонд державного майна України, але перелік таких випадків законом не визначений. Виходячи з цього варто вважати, що саме державний виконавець визначає необхідність (доцільність) направлення такого повідомлення.
Вищезгаданий порядок розгляду господарських спорів і виконання рішень господарських судів у достатній мері гарантує захист прав і охоронюваних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності.
Таким чином, судові процедури розгляду господарських спорів складаються з наступних стадій:
· провадження по справі в суді першої інстанції, яка передбачає порядок прийняття позовної заяви та випадки відмови у її прийнятті, умови повернення позовної заяви, порушення провадження по справі, дії судді з підготовки справи до розгляду, підстави забезпечення позову, порядок вирішення господарських спорів в суді першої інстанції;
· перегляд судових рішень в апеляційному і касаційному порядку та в силу нововиявлених обставин;
· виконання рішень судів.
ВИСНОВКИ
Моніторинг українського законодавства, що регулює порядок здійснення судових процедур при вирішенні господарських спорів, дозволяє зробити висновок про те, що забезпечення позовних вимог, спрямованих на захист прав та охоронюваних Законом інтересів суб’єктів господарювання є запорукою стабільності національної економіки, адже наявність протиріч у сфері господарської діяльності свідчить про неврегульованість взаємовідносин контрагентів.
Держава у ринковій економіці має сприяти захисту і навіть створенню суб’єктів підприємництва, а також забезпеченню їх прав. Але на сучасному етапі розвитку ринкових відносин діяльність державних органів та й самих суб’єктів господарювання не завжди належним чином сприяє становленню господарських відносин, що призводить до порушення їх прав та охоронюваних законом інтересів. Так, наприклад, ст. 29 чинного господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор може звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина, залишивши поза увагою юридичних осіб. Це не зовсім правильно. Адже, прокурор, не маючи права пред’являти позов в господарському суді в інтересах одної юридичної особи недержавного сектора економіки проти іншого, цим самим наносе шкоду і державі, і громадянам: державі – тому, що через невиконання умов договору, наприклад, до державного та місцевого бюджету не надійшла відповідна сума податків, а громадянам – тому, що через неотримання податків в бюджет затримується сплата заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат.
Говорячи про недосконалення господарського законодавства України, слід звернути увагу на і на проблеми застосування зустрічного позову в господарському процесі, його забезпечення, оскільки діюче законодавство України не передбачає можливості оскарження відмови в прийнятті зустрічного позову з причин відсутності його взаємозв’язку з попереднім позовом. Тим самим законодавець порушує право відповідача на судовий захист, оскільки він зацікавлений в захисті своїх прав саме в межах вже розпочатого господарського процесу, а не в якомусь абстрактному плані, не пов’язаному з даним спором. Щодо процедури забезпечення позову, то в умовах ринкової економіки питання забезпечення позову зачіпляє інтереси як боржника, так і його кредиторів, права яких можуть порушуватися у зв’язку з застосуванням заходів щодо забезпечення позову. Адже господарська діяльність будь-якого підприємства вимагає постійну експлуатацію засобів виробництва. Товар та гроші забезпечують їх власникові необхідний прибуток. Позбавлення підприємства можливості користуватися та розпоряджатися власними засобами виробництва призводить до збитків, які іноді можуть бути безповоротними.
Чинним господарським процесуальним кодексом (ст. 78) передбачено укладення мирової угоди. І знову ж таки законодавець допускає помилку: не подає вимог щодо змісту мирової угоди, звертаючи увагу лише на те, чи не обмежені права сторін судового процесу.
За результатами розгляду справи важливого значення набуває прийняте судом рішення при вирішенні господарського спору по суті. При цьому ст. 82 ГПК України наголошує, що в разі розгляду справи трьома суддями, суддя, не згодний з рішенням, зобов’язаний викласти у письмовій формі особисту письмову думку, але на практиці під час обговорення рішення, цього не відбувається, що говорить про відсутність неупередженості вирішення господарських спорів.
Отже, забезпечити належний захист прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності зобов’язане чинне законодавство. Саме застосування чітких, виважених норм позитивно впливає на якість вирішення господарських спорів.
Таким чином, робота над даною темою дозволила сформулювати наступні підсумкові положення, що у якості висновків виносяться на захист дипломної роботи.
1. Підприємства, установи, організації і громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у встановленому порядку одержали статус суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду відповідно до встановленої підсудності господарських справ за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
2. Здійснення правосуддя в господарських правовідносинах спрямоване на захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин.
3. Порушення прав та законних інтересів осіб є підставою для виникнення у сторін спору та необхідності його вирішення.
4. Господарським спором є протиріччя двох чи декількох осіб про права та обов’язки в господарських правовідносинах.
5. Право на захист полягає за своїм змістом як у можливості суб’єкта господарювання через своїх уповноважених представників звернутися до компетентних державних чи громадських органів (в т.ч. до господарського суду) з вимогою захисту порушеного чи оспорюваного права, так і самостійно здійснити певні незаборонені законом дії, спрямовані на захист свого права (тобто може здійснюватися у юрисдикційній та неюрисдикційній формах).
6. Правовою підставою виникнення у суб’єкта господарювання права звернення до господарського суду є факт порушення чи оспорювання його реального суб’єктивного господарського права (матеріальне право на позов), та належне виконання процедурних формальностей, необхідних для прийняття і розгляду вимог суб’єкта (процесуальне право на позов).
7. Діяльність системи господарських судів з вирішення господарських спорів суб’єктів господарювання є на сьогодні не достатньо дієвим видом врегулювання конфліктів господарських правовідносин, але в силу зосередженості в них професійних кадрів відповідної спеціалізації, підвідомчості фактично переважної більшості господарських відносин та забезпеченості виконання ухвалених рішень примусовою силою державних органів (виконавчої служби) має значні перспективи удосконалення і закріплення за собою центральної ролі в системі органів, що є гарантом стабільного господарювання.
Завантажити реферат