В тому ж разі, коли тривога так і не знаходить свого вирішення, коли людина так і не знає, що їй робити, вона може так і залишитися у неї у вигляді невирішеного внутрішнього конфлікту, стати її характерною ознакою – ознакою невротичної особистості. В такому разі людина може зовсім втрачати здатність адекватно оцінювати події зовнішньго світу, і/або навпаки – сама може почати неусвідомлено прагнути до невдачі – щоб хоч таким чином реалізувати це своє відчуття.
Висновки:
Таким чином конфлікт завжди виникає там, де є дві сторони конфлікту – два суб’єкти, де вони переслідують однакові з суб’єктивної точки зору, але несумісні з об’єктивної точки зору, цілі і де їм в боротьбі за досягнення цих цілей доводиться використовувати одні і ті ж ресурси. В той же час, коли мова йде про внутрішній конфлікт, виділити те, що саме є сторонами конфлікту, які цілі переслідує кожна зі сторін і які ресурси для цього використовуються, не завжди уявляється можливим. Щоб уникнути цього протиріччя, найчастіше використовують або умовний поділ особистості на різні складові частини, або говорять про боротьбу мотивів. Проте насправді внутрішній конфлікт може проявлятися не тільки в мотиваційній, але й в інших сферах особистості – бути конфліктом когнітивних уявлень, проявлятися в одночасній наявності суперечних взаємовиключних (амбівалентних) емоцій – конфлікт в емоційній сфері, бути інформаційним або поведінковим конфліктом. Тому говорячи про внутрішній конфлікт, насправді дуже часто можна говорити про його зовсім різні прояви в різних частинах особистості. Тим більше, що особливістю внутрішніх конфліктів є те, що в більшості випадків одна сторона конфлікту так і залишається не висвітленою, приховується в сфері підсвідомих уявлень і прагнень людини. Проте навіть не діагностувавши сам конфлікт, часто його можна виявити за його вторинними „маркерами” – станами тривожності, проявами нічим, здавалося би, не зумовленої агресивності, наявністю фрустрації. Тоді, навіть не виявивши безпосередньо самого конфліктного протиріччя¸ можна говорити про таку поведінку людини, що або сприяє зменшенню в неї напруженості і тривоги, або навпаки – лише підсилює її. І таким чином хоча б опосередковано судити про взаємозв’язок між цими процесами, між наявністю конфлікту і характерними особливостями особистості.
4. Результати емпіричного дослідження.
4.1. Опис вибірки досліджуваних.
Оскільки метою даного дослідження було виявлення тих чинників внутрішнього конфлікту особистості періоду дорослості, які в принципі не повинні безпосередньо залежати від усіляких можливих соціально-побутових проблем, за основу була взята група в цілому більш чи менш успішних досліджуваних, які не мають яскраво виражених проблем матеріального характеру, в більшості своїй забезпечені роботою, не мають психосоматичних захворювань і в переважній більшості володіють вищою, або принаймі середньо-спеціальною, освітою.
Всього було опитано 36 чоловік. Попередньо було роздано 42 анкети. З них двоє (чоловіки) фактично відмовилися відповідати, а ще 2 (один чоловік і одна жінка) відповіли не на всі методики – не заповнили методику, що визначає наявність мотиваційного конфлікту. З тих 38, що залишилося, ще двоє в силу різних причин не заповнили останню методику самооцінки мотиваційного конфлікту „Сім станів”. В загальному ж можна констатувати, що жінки більше схильні відповідати на запитання, що стосуються їхнього психічного стану, а чоловіки по можливості уникають цього. В усякому разі тоді, коли в якійсь мірі бояться здатися слабкими чи побоюються, що це якимсь чином може відбитися на їхньому житті чи їхній кар’єрі.
Усього з 36 чол.:
Чоловіків – 15;
Жінок – 21.
Вік опитуваних змінювався від 21-го до 52 років. Верхня вікова межа була встановленою не більш як в 55 років спеціально, щоб уникнути пенсійного (в жінок) чи передпенсійного (в чоловіків) віку, так як в цьому разі досліджувані конфлікти можуть носити вже зовсім інший характер. В загальному ж розподіл опитаних за віком виглядає наступним чином:
З них переважна більшість має вищу освіту – 24 чол.
З середньою спеціальною (незакінченою вищою) – 11 чол.
З середньою освітою – 1 чол.
За професією досліджувані в основному розподілилися таким чином, що найбільш представленою є група тих, хто працюють в системі відносин „людина-техніка” (інженери, електромонтери, водії) та „людина-людина” (вчителі, телефоністи, секретарки, підприємці, є навіть один директор). Менш представленою є система професій „людина-знакова система” (переважно бухгалтери і комп’ютерники) та „людина-художній образ” (лише один архітектор). Значну групу складають ті, хто тимчасово не працюють в силу різних причин (не мають роботи або знаходяться у декретній відпустці), всього – 6 чоловік. Зовсім не вдалося знайти людей, професія яких би потрапляла в категорію „людина-природа”. Очевидно, як і внаслідок взагалі низької поширеності такого роду професій (не так в нас багато агрономів, лісників і зоотехніків), так і через загальний стан суспільного життя – практично повну відсутність на ринку професій подібного роду (сільське господарство, яке є основним споживачем таких спеціалістів, практично не розвивається). В загальному ж розподіл за професіями виглядає наступним чином:
Всі ці професії були класифіковані за ймовірністю того, наскільки вони можуть провокувати внутрішні конфлікти. Підставою для такої класифікації послужили наступні ознаки:
· якою мірою професія пов’язана з роботою з іншими людьми – більший рівень спілкування з іншими людьми ймовірно провокує виникнення більшої кількості конфліктів;
·наскільки професія є творчою – завдяки творчості людина отримує можливість якимсь чином розв’язувати свої внутрішні конфлікти;
· наскільки професія дає змогу людині реалізувати свої прагнення і уподобання.
Таким чином категорії професій „людина-природа” було присвоєно значення 1, „людина-художній образ” – 2, „людина-знакова система” – 3, „людина-техніка” (оскільки часто подібні професії передбачають і конфліктні взаємовідносини з іншими людьми, як-от в інженерів чи водіїв) – 4, „людина-людина” – 5. Найвищу категорію – 6, було присвоєно непрацюючим опитаним, виходячи з припущення що відсутність постійної роботи вже сама по собі є джерелом постійних внутрішніх конфліктів, так як не дає людині ніякої змоги реалізовувати власні прагнення. Також проводилося опитування ще за однією ознакою, що може мати вплив на наявність внутрішнього конфлікту. Ця характеристика – наявність постійного грошового доходу. Всього серед опитаних працюючих – 30 чол., постійний грошовий дохід мають – 32, непрацюючих – 6. Тобто двоє непрацюючих все-таки мають постійний грошовий дохід.
4.2. Опис використовуваних методик.
В даному дослідженні ми виходили з того, що людина – істота соціальна, а тому тільки взаємодіючи з іншими людьми, вона й може повноцінно розвиватися. Тому навіть в тому разі, коли ми говоримо про її внутрішні конфлікти, ми повинні вести мову про ті причини в зовнішньому щодо неї світі, які прямо чи опосередковано призвели до їх виникнення. З цієї точки зору першоосновою будь-якого внутрішнього конфлікту спершу стає конфлікт зовнішній. І навіть якщо він й не був безпосередньо спричинений спілкуванням з іншими людьми, а став наслідком дії законів того фізичного світу, в якому ми живемо (згідно до уявлень З. Фройда [34] – конфлікт між принципом насолоди і принципом реальності), то навіть тоді він виникає внаслідок тих рис характеру людини (її внутрішніх характеристик і способів прийняття рішень, її здатності до самоприйняття і стриманості), які раніше були зумовлені її взаємодією з іншими людьми. Проте для того, щоб зовнішній конфлікт якимсь чином став внутрішнім, він повинен спершу інтеріоризуватися людиною, а вже потім – залишитися в її уявленнях на якийсь час, певний час зберігати свою важливість. З цієї точки зору динамічний підхід до проблеми внутрішніх конфліктів полягає у тому, що їхня кількість буде залежати від трьох основних факторів:
Завантажити реферат