До того ж слід визнати, що на сьогодні вже й психоаналіз практично відійшов від структурної моделі особистості, став саме психодинамічним підходом. Про людину як про динамічну структуру говорять і інші дослідники. Наприклад засновник мотиваційного підходу в гештальтпсихології Курт Левін говорив саме про динамічну модель особистості (Lewin K. “A Dynamic Theory of Personality” [46]). Якщо ж врахувати те, що будь-які конфлікти завжди розвиваються тільки в часі і зовсім не існують поза ним, саме сприйняття людини як динамічної структури, в якій мова йде не просто про різні складові її „Я”, але й про розвиток її прагнень, і видається більш вдалим для опису внутрішніх конфліктів особистості. З цієї точки зору ставка психоаналітичного (психодинамічного) підходу на визначення станів тривожності і фрустрації як своєрідних маркерів наявності внутрішнього конфлікту виглядає цілком справедливою, як певний прояв механізму зворотнього зв’язку в такій складній саморегульованій системі, якою є людина.
Але говорячи про ціннісні орієнтації людини, не варто оминати увагою й екзистенційний підхід, в рамках якого вважають несуттєвими незначні протиріччя в повсякденному житті людини, зводячи все до більш значимих життєвих цінностей. На перший погляд таке прагнення переходити до більш суттєвих цінностей з погляду теорії розвитку конфліктів виглядає цілком закономірним, адже свідчить про прагнення перейти до більш узагальнених екстраординарних цілей. Проте дуже часто навпаки – воно заставляє людину стикатися з додатковими проблемами, однозначно вирішити які вона на даному етапі свого життя просто ще не в змозі. Тоді така необхідність вибору екзистенційного обґрунтування власної поведінки може призводити до нового конфлікту. І як наслідок – до прагнення взагалі уникати подібної дилеми свідомим або несвідомим чином – шляхом втечі від свободи, проявами депресивних станів, суїцидальними намірами. Тому на практиці таке намагання перейти до більш узагальнених життєвих цінностей закономірно викликає певну тривогу – так що людина або взагалі відмовляється розмірковувати на подібні теми, або переводить свої цінності в якусь віртуальну площину, яка існує мовби поза іншими її уявленнями і значимими для неї цінностями. Це може бути однією з причин того, чому методики, спрямовані на діагностику системи цінностей людини, далеко не завжди виявляють її реальні уявлення і ті чинники, що насамперед визначають її поведінку у повсякденному житті. В цьому сенсі слід би ще раз пригадати те, про що говорила Анна Фрейд, вказуючи на необхідність синхронного розвитку власного „Я” людини і її інстинктивних потягів [33]. Розмірковуючи подібним чином, доведеться визнати, що спроба осмислювати екзистенційні цінності може виявитися просто передчасною для особистості, а тому може тільки ще більше загострювати існуючі в неї внутрішні конфлікти. Таке бачення своєчасності розвитку різних складових особистості на різних етапах її життя перекликається з еволюційним підходом. З еволюційної точки зору будь-який живий організм повинен встигати підготуватися до можливих змін, передбачати, що вони можуть йому принести. Тому навіть в сфері когнітивних уявлень значення має не стільки сам набір цінностей, як уявлення про можливий розвиток подій зовнішнього світу, знання про свої здібності і можливості, вміння складати програму своєї діяльності (за К. Хорні [37] – стратегію поведінки) для досягнення власних цілей. В цьому сенсі людину можна розглядати як складну саморегульовану систему, яка, як і всі живі системи, характеризується функціональністю – здатністю переслідувати цілі, необхідні для її життєдіяльності і для її відтворення. Конфлікт в цьому сенсі може виникати як конфлікт цілей (когнітивних уявлень); як неможливість прийняти рішення щодо власної діяльності внаслідок відсутності прогностичних уявлень щодо того, що саме може принести реалізація цих цілей (мотиваційний або вольовий конфлікт) і конфлікт в способах досягнення цих цілей (поведінковий конфлікт). На всіх цих етапах – принаймі тоді, коли мова йде не про абстрактні, відірвані від життя, цілі, а про щось, пов’язане з реальним життям – цей конфлікт супроводжується негативним чи позитивним емоційним фоном. Для людини її емоції (чи почуття) служать механізмом зворотного зв’язку, тією зворотною аферентацією, яка надає змогу оцінити досягнутий результат як такий, що відповідає наперед поставленим цілям, чи ні. Тому іще одним варіантом розвитку внутрішнього конфлікту може бути виникнення протиріччя в аналізі цієї ситуації, коли одна і та ж ситуація одночасно сприймається і як позитивна, і як негативна, є амбівалентною. Такий емоційний конфлікт може впливати на всі інші сфери життєдіяльності людини, вносити свій вклад в розлад її психічної діяльності. Або навпаки – служити ознакою наявності існуючого конфлікту в якійсь одній з них. Тому саме поєднання інших підходів до діагностики внутрішнього конфлікту з оцінкою емоційних станів особистості тільки й може служити більш чи менш достовірним критерієм оцінки їх наявності та подальшого протікання.
Висновки:
Таким чином в результаті даного дослідження залежності мотиваційного конфлікту ні від особистісних якостей людини, ні від її креативних здібностей не виявлено, як і не виявлено зв’язку між мотиваційним конфліктом та іншими маркерами внутрішнього конфлікту, як-от між мотиваційним конфліктом і станами тривожності та фрустрації. Разом з тим ці стани в свою чергу цілком явно (обернено) корелюють з адаптивними здібностями особистості, з її здатністю до самоприйняття та прийняття інших, з її інтернальністю, та прямо корелюють зі схильністю до уникнення проблем (ескапізмом) та емоційністю. Відмінність між цими двома станами проте полягає в тому, що тривожність ще додатково обернено пов’язана зі схильністю до домінування та з наявністю почуття гумору. Варто також відмітити, що якщо на початку дослідження ставилося питання про можливий вплив інтернальності і домінування на розвиток внутрішніх конфліктів людини, але невідомо було з яким саме знаком, то тепер вже можна стверджувати що і схильність до домінування, і наявність достатньо високого рівня інтернальності служать факторами, що пов’язані з нижчим рівнем тривожності. А ескапізм (уникнення проблем) та ригідність, навпаки – виявилися факторами, що зростають одночасно зі станами тривожності та фрустрації.
Цікавими також виявилися висновки, що стосуються здатності людини до адаптації в суспільстві та її здатності до самоприйняття. Бо якщо поєднання цих факторів з такими ознаками як прийняття інших, емоційна комфортність чи інтернальність було цілком прогнозованим, то дещо несподіваним виявився зв’язок цих факторів з наявністю творчого мислення та з почуттям гумору. В цьому сенсі, якщо згадати початкові припущення даного дослідження, можна стверджувати, що хоч безпосереднього зв’язку між наявністю внутрішнього конфлікту і здатністю до творчого мислення і не виявлено, як і не виявлено його між наявністю творчого мислення і рівнем тривожності чи фрустрації, але опосередковано, через здатність людини до адаптації, наявність творчого мислення все-таки можна вважати фактором, що сприяє зниженню внутрішнього конфлікту.
Завантажити реферат