Проте людина, яка наділена творчими здібностями, має можливість реалізовувати свої внутрішні конфлікти через творчість. „Більш творчі люди вирішують інтелектуальні завдання в ситуації стресу краще, ніж менш творчі. (…) З врахуванням всіх обмежень методу, результати свідчать в користь гіпотези про те, що люди з високим інтелектом, оригінальністю і рівнем диференціації відчувають сильнішу тривогу” [22, с.320]. „Таким чином, здатність людини долати невротичний конфлікт – наша творча здатність – є в той же час здатністю виходити за межі невротичної тривоги, перемагати її і жити з нормальною тривогою. Творчі можливості людини і її схильність до тривоги – дві сторони однієї унікальної людської здатності до усвідомлення прірви між очікуванням і реальністю” [22, с.321].
Враховуючи вищесказане, можна припустити, що більший рівень інтелекту має збільшувати рівень тривожності, а більший рівень творчих здібностей – зменшувати. Найбільш щасливими, напевно, мали б бути люди з невисоким рівнем інтелекту, але наділені творчими здібностями, найбільш конфліктними – інтелектуали, позбавлені творчих здібностей, проміжне становище будуть займати нетворчі люди з низьким інтелектом, і творчі й інтелектуальні. Але разом з тим схильність до виникнення внутрішніх конфліктів (наявність тривоги) і здатність до їх вирішення означає більшу здатність до передбачення майбутнього і до змоги його досягнення. Тому саме високоінтелектуальні люди, наділені творчими здібностями, досягають в житті найбільших успіхів. Менше всього досягають (виявляються найменш адаптованими) навпаки – люди з невисоким інтелектом та низьким рівнем творчих здібностей. Проміжне становище займають високоінтелектуальні і нетворчі, і низько інтелектуальні і творчі (художники, поети, тощо). А ідеальним випадком мала б стати наявність високого інтелекту, не обмеженого умовностями – певна креативність мислення.
Таким чином можна припустити, що основними в процесі розвитку внутрішнього конфлікту стають наступні чинники:
- наявність когнітивних здібностей і відповідних знань, життєвого досвіду;
- наявність достатньо вільного, не обмеженого умовностями і страхами, розуму;
- здатність і можливість до творчої діяльності.
3.3. Прогностичні здібності людини та здатність регулювати власну поведінку.
Особливістю будь-якого живого організму є здатність переслідувати власні цілі, пов’язані з його виживанням і розвитком, і пов’язана з цим здатність до прогнозування і передбачення майбутнього. Висловлюючись словами Е. Шредінгера [40] – здатність протистояти ентропії. Деякі сучасніші автори бачать в цьому навіть сенс усього еволюційного процесу [39]. В усякому разі, основною характеристикою живого організму, яка й відрізняє його від неживого, виступає здатність до прогнозування майбутнього, вміння досягати цілей, необхідних для забезпечення його життєдіяльності. Цієї ж точки зору, зокрема, дотримуються і в системній психофізіології – де теж всі прагнення організму розглядають з точки зору тих цілей, які він переслідує. Проте в життєдіяльності людини далеко не всі ці цілі завжди в достатній мірі є усвідомленими. І внутрішній конфлікт часто може проявлятися як конфлікт цих не зовсім усвідомлених цілей – особливо в тому разі, коли вона не може реально оцінити можливі загрози для себе від слідування тим чи іншим з них.
На це наприклад прямо вказує А. Маслоу [20] – що патологія розвитку здебільшого виникає там, де індивід відчуває для себе якусь загрозу. Про подібне з власного досвіду говорили й Б. Бетельгейм [3] і В. Фракл [32] – що в умовах концентраційного табору постійна загроза життю провокувала появу симптомів усіх відомих психічних хвороб у здорових в нормі людей. Тому внутрішні конфлікти породжують негативні наслідки здебільшого тільки тоді, коли людина відчуває для себе якусь загрозу, дуже часто пов’язану з тим, наскільки вона відчуває себе владною над тими чи іншими частинами власного „я”, над тими чи іншими своїми прагненнями. Коли людина не знає як правильно себе вести, до яких своїх прагнень прислухатися в першу чергу, вона може почати навіть панікувати. Як стверджує К. Хорні – „загальною причиною, через яку паніка набуває характеру катастрофи, є відсутність стратегії, як вести себе в житті” [37, с.67]. В цьому сенсі повноцінний розвиток внутрішнього конфлікту буде означати вміння знаходити компроміс між надмірною самовпевненістю і навпаки – постійним самозвинуваченням. Тому позитивним наслідком будь-якого конфлікту можна вважати лише таку ситуацію, внаслідок якої людина в більшій мірі починає відчувати себе суб’єктом подій, що відбуваються. Коли вона здобуває більший досвід, більші знання і вміння, коли зростає її здатність до подальшого прогнозування розвитку ситуації і зростає її розуміння того, як саме вона може використати цю ситуацію з користю для себе і в якій саме мірі. В зворотному разі, навпаки – людина може втрачати відчуття влади над власним життям, ставати безпорадною. На це, наприклад, вказував В. Менделєвіч: „на даний момент можна вважати доведеним участь механізмів ймовірністного прогнозування і антиципації в етіопатогенезі невротичних розладів”[23, с.238]. Аналогічно й К. Хорні вважає, що “невротик нездатний вчитися на власних помилках тому що не бачить їх” [37, с.43]. Таким чином проблема успішного розв’язання внутрішніх конфліктів людини переходить в проблему її здатності до прогнозування майбутнього і планування власної поведінки. Тоді, коли людина внаслідок намагань вирішити якісь свої суперечності отримує хай навіть і якісь негативні наслідки для себе, але при цьому розуміє, що сталося – тоді такий внутрішній конфлікт нею успішно переживається. Тоді ж, коли такого не відбувається, коли вона отримує відчуття болю і не розуміє чому саме, чи коли в неї так і не щезає відчуття небезпеки, незважаючи на всі прийняті нею дії – тоді ні. І таким чином несприятливим розвитком особистості слід вважати такі конфлікти, які призводять до збільшення її безпорадності, нездатності до прогнозування ситуації.
З цієї точки зору основною умовою успішного розв’язання та уникнення конфліктів стає інтелектуальна здатність людини щось зрозуміти, її інтерес до життя і до подій, відсутність страху перед майбутнім і перед знаннями про нього. Можливо навіть – певна схильність до ризику. Тобто по-суті це залежить від того, наскільки людина може передбачити майбутні події і від того, наскільки здатна їх осмислювати. Така вимога включає в себе не тільки розвиток власного „Я” людини, але й відчуття влади над підсвідомими процесами, певну рівновагу і одного, і іншого. Наприклад А. Фройд наголошувала на необхідності подібної рівноваги, стверджуючи, що „передчасний розвиток „Я” веде до внутрішніх конфліктів і, як наслідок, до неврозів; передчасний інстинктивний розвиток призводить до дефектного і інстинктивного утворення характеру” [33, с.197].
До того ж слід відмітити, що вміння прогнозувати розвиток майбутнього для людини пов’язано не тільки з вмінням реально оцінювати ситуацію, але й з вмінням реально оцінювати власні сили і здібності. І, основне – з вмінням зрівноважувати одне і інше. Ну і нарешті здатність до передбачення майбутнього безпосередньо пов’язана з відчуттям інтуїції і тривоги. Тривога це не тільки страх, це певне спонукання до дії: тобто і інтуїція (когнітивне передбачення), і емоція (мотивація), і система поведінкових уявлень. Тоді, коли від людини вимагається виконати якісь дії, тоді й виникає тривога. Тому пов’язана вона теж не тільки з реальною оцінкою подій, але й з оцінкою власних здібностей і можливостей. З іншого боку, навпаки – тривога часто виступає індикатором внутрішнього конфлікту особистості навіть тоді, коли вона фактично ще нездатна усвідомити сам цей конфлікт. Як стверджував Р. Мей „тривога передбачає наявність внутрішнього конфлікту” [22, с.32], „тривога свідчить про те, що всередині людини йде боротьба” [22, с.34]. Суть цієї боротьби в даному разі полягає у тому, що людина не знає, який саме варіант власної поведінки їй обрати, які дії виконувати, невпевнена в своїй здатності передбачати майбутнє, не знає, слідувати інтуїції чи формальній логіці. Вона сумнівається в своїй здатності правильно прогнозувати наступний розвиток подій, здатності правильно оцінювати свої здібності і можливості, здатності провадити таку діяльність, яка б допомогла уникнути чогось небажаного для неї. Така невпевненість ще більше загострює первинний конфлікт і лавиноподібно призводить до загострення ситуації, в крайньому своєму прояві – аж до стану неврозу.
Завантажити реферат