Так внутрішні конфлікти часто призводять до прямо протилежних наслідків – або служать перешкодою на шляху розвитку людини, призводять до відчуття фрустрації, втоми і депресії, або – стають необхідною умовою її подальшого розвитку. І яким саме буде наступний розвиток конфлікту – залежить від багатьох факторів. Найперше – від готовності людини до конфліктів, її здатності осмислювати їх і переживати, здатності бути суб’єктом, а не об’єктом, зовнішніх по відношенню до неї подій. Тоді, коли людина здатна керувати процесами, які з нею відбувається, говорять про неї як про суб’єкта, коли не здатна – як про об’єкта. Зокрема, відомим у психології стало поняття внутрішнього чи зовнішнього „локусу контролю”. Вважається що внутрішній локус контролю більш сприятливий для розвитку людини – так як тоді вона здатна покладати відповідальність за наслідки власних вчинків на себе саму – а тому й може щось змінити в своєму житті. Але на жаль, це не завжди так. В критичних ситуаціях іноді внутрішній локус контролю навпаки – може відігравати різко негативну роль – тоді, коли людина починає винити себе в тому, що їй насправді непідвладне, що від неї на той момент не залежало. Тому недостатньо говорити про власну відповідальність людини, треба казати й про те, що вона повинна реально оцінювати свої сили і свої здібності, знати що може зробити, а що – ні. Внутрішні конфлікти можуть виникати у вигляді протиріччя між усвідомленням необхідності щось зробити і відчуттям людини, що вона може виявитися на це неспроможною. В тому разі, якщо ситуація є достатньо значимою для людини, вона може почати винити себе за цю неспроможність. А тому таке самозвинувачення як правило й призводить до депресії, відчуття вини і навіть – до невротичних розладів. Саме в цьому часто й полягає істинне ставлення людини до конфліктів – не просто в її здатності до управління власним життям відповідно до зовнішньої ситуації, але й в здатності реально оцінювати і цю ситуацію, і власні здібності і можливості. Розуміти що від тебе залежить, а що – ні.
2. Психологічні чинники внутрішніх конфліктів особистості.
2.1. Особистісні риси та соціальна адаптація як чинник виникнення внутрішніх конфліктів.
Конфліктність особистості, як тип поведінкових реакцій, може породжувати проблеми для носія такого типу поведінки в тому, що буде викликати недовіру у ставленні до нього з боку інших людей. Проте з іншого боку – такі конфліктні риси характеру дозволяють людини легше вирішувати її вже існуючі внутрішні проблеми за рахунок проектування їх на інших людей, дозволяють не „тримати все в собі” – при умові що це не викличе в неї вже нового конфлікту морального плану.
Своє значення для реалізації внутрішніх конфліктів може мати і вміння висловлювати свої почуття, вміння давати іншим зрозуміти те, чого ти хочеш. Це, наприклад, дає змогу уникати більшості інформаційних конфліктів, які виникають внаслідок нерозуміння однією людиною іншої. Також це дає можливість в разі потреби легше звернутися за допомогою до інших людей, навіть можливість просто виговоритися. Крім того, для загального розвитку внутрішніх конфліктів значення можуть мати й інші риси характеру людини – як-от агресивність, вміння визнавати свою вину, почуття сорому, тощо.
Що поєднує всі ці характеристики? Р. Мей [22] стверджує, що таким спільним знаменником являються діалектичні взаємовідносини окремої особистості і спільноти людей. Деякими з них, вочевидь, є вміння контактувати з оточуючими, здатність успішно адаптуватися в колективі, характерні особливості її локус контролю (певний рівень інтернальності), здатність до самоприйняття. Можливо – відсутність схильності до самозвинувачення, тобто наявність чи відсутність агресивності та її спрямування (на себе чи на оточуючих, наявність автоагресії).
Більшість з цих характеристик є традиційними для психоаналітичного підходу до вирішення проблеми внутрішніх конфліктів (див. наприклад К. Хорні, „Невротическая личность нашого времени” [38]). Можна звичайно оспорювати правомірність виділення таких особистісних типів, які більше схильні до розвитку внутрішнього конфлікту але не можна заперечувати того, що в людини може сформуватися певне емоційне тяжіння до періодичної драматизації відносин з іншими людьми і відповідного посилення міжособистісної напруги. Що, зазвичай, нерідко є мірилом наявності внутрішнього конфлікту особистості. Таке прагнення до конфліктної поведінки нерідко оцінюється оточуючими як „потреба в конфлікті”. Проте ця потреба, як правило, здебільшого не усвідомлюються самою особистістю. А виникнення подібного прагнення, як правило, не пов’язується з глибинними проблемами особистості і тому важко піддається корекції.
Крім того, в якості ще однієї основи конфліктності особистості часто розглядають неадекватність сформованих уявлень про себе і про інших: завищена самооцінка, що не відповідає реальним можливостям особистості, тенденція до її підтвердження за рахунок низької оцінки інших, тощо. В такому разі може виникати стійка орієнтація на переважне сприйняття лише негативних якостей оточуючих і як наслідок – переважання по відношенню до них негативних оцінок.
Очевидне і найважливіше значення для вибору поведінки в соціальній ситуації мають психологічні орієнтації та установки їх учасників. До них належать мотиваційна й когнітивна орієнтація, поведінкові установки та емоційне сприйняття ситуації, яке теж часто може містити в собі прихований конфлікт, бути амбівалентним. Мотиваційні орієнтації пов’язані з різними типами соціальних відносин, містять в собі можливість або неможливість вдоволення потреб індивіда. Когнітивна орієнтація являє собою комплекс уявлень, які на когнітивному рівні допомагають людині в ситуації, в якій вона опинилася. Поведінкові установки здебільшого відображають інструментальні цінності людини – її уявлення про те, яким саме чином вона вважає допустимим для себе досягати тих чи інших цілей.
На повсякденному рівні нерідко перебільшують значення особистісних факторів в виникненні конфліктів. Відбувається це в повній відповідності до фундаментальної помилки атрибуції – спостерігаючи збоку „чужі” конфлікти, ми обговорюємо неправильну поведінку їхніх учасників, в „своїх” же нарікаємо на обставини, що склалися, звинувачуємо інших. Проте в ситуації, коли мова йде про внутрішній конфлікт, особистісні риси людини зазвичай мають неабияке значення – і як фактор, що зумовлю виникнення конфліктів у повсякденному житті, і як фактор, що зумовлює їхню інтериорізацію. З цієї точки зору кількість наявних внутрішніх конфліктів залежатиме від того, скільки конфліктів переживає особистість в зовнішньому щодо неї світі; і того, яка частина з них, так і не знайшовши свого розв’язання, переходить у внутрішній план.
2.2. Конфлікт як засіб досягнення цілей.
Конфлікт може бути не тільки наслідком розвитку якоїсь ситуації, він сам може стати засобом для досягнення якихось цілей. Тоді людина конфліктує, щоб чогось досягнути – наприклад отримати певне становище в колективі, звернути на себе увагу, привласнити таким чином якісь необхідні їй ресурси. Результат розвитку такого конфлікту в колективі може викликати у неї згодом вже внутрішній конфлікт – між задоволенням і соромом, відчуттям вини і бажанням й далі використовувати інших в своїх цілях. Проте якщо в людини наявна добре впорядкована ієрархія цінностей, то в конфліктній ситуації їй завжди легше перейти до більш значимих для неї, екстраординарних цілей, не зациклюватися на дрібницях. Тоді вона може легко вибрати щось більш значиме для неї. Тому можна припустити, що виникнення й наявність внутрішніх конфліктів залежатиме і від ієрархії цінностей людини, і від того, якими є ознаки тих з них, що стоять на вершині цієї піраміди. Наприклад, якщо основним для неї є досягнення успіху будь-якою ціною, то конфлікт з більшою ймовірністю може перейти у внутрішній стан, ніж тоді, коли основним для неї є збереження добрих відносин з оточуючими, віра в добро чи любов. Крім того, значення має й те, якими є ознаки цих цілей – наскільки категоричними вони є, чи дозволяють помилку, чи в разі їхнього недосягнення людина очікує якогось покарання, чи ні, чи допускається нова спроба їх досягнення, чи можна до них підходити поетапно, „шляхом накопичення бонусів” – так, щоб незначні невдачі на шляху досягнення цих цілей, не сприймалися як невідворотна трагедія.
Завантажити реферат