- кількості конфліктів, які переживає людина в зовнішньому щодо неї світі;
- кількості конфліктів, що інтеріоризуються нею;
- умов, за яких ці конфлікти, залишаючись невирішеними, так і не знаходять свого розв’язання яким би то не було чином.
Крім того, навіть діагностувавши мотиваційний, скажімо конфлікт, ми можемо зіткнутися з двома абсолютно різними людьми, які при однаковому рівні виявленого в них конфлікту, насправді можуть зовсім по-різному відноситися до такого протиріччя. На це, наприклад, прямо вказує автор методики діагностики мотиваційного конфлікту Є. Фанталова [30]. Тому четвертим фактором, що визначає розвиток внутрішнього конфлікту, стає наступне:
- те, як саме сприймає людини конфліктне протиріччя в своїй душі, наскільки воно є важливим і неприємним для неї.
Виходячи з вищесказаного, були підібрані відповідні методики для діагностики наявності внутрішнього конфлікту та характерних рис особистості. Для діагностики конфлікту людини в мотиваційній сфері використовувалася методика Є.Б. Фанталової „Диагностика внутреннего конфликта” [30]. Проте враховуючи, що характерною особливістю внутрішніх конфліктів є те, що протікати вони можуть не тільки в мотиваційній сфері і що часто одна зі сторін конфлікту так і залишається неусвідомленою – переважно тому, що або приховується в підсвідомій сфері, або асоціюється з якимись надзвичайно сильними неприємними переживаннями, було вирішено додатково використати ще й Методику діагностики самооцінки психічних станів Г. Айзенка [28]. Дана методика дає можливість діагностувати наявність в людини станів тривожності і фрустрації, які, як правило, майже завжди супроводжують внутрішній конфлікт. Таке порівняння виявленого за першою методикою мотиваційного конфлікту з рівнем тривожності і (або) фрустрації, дасть змогу більш чітко встановити наявність внутрішнього конфлікту і те, чи був він зумовлений конфліктом саме в мотиваційній сфері, а чи міг бути викликаним якимись іншими причинами. На наступному етапі було підібрано методику для діагностики тих якостей особистості, які можуть зумовлювати одночасно і як її конфліктність у зовнішньому світі, у відносинах з іншими людьми, так і викликати в неї самої внутрішні конфлікти, сприяти інтеріоризації конфліктів зовнішніх. Першими з цих якостей є здатність до соціальної адаптації в колективі та до прийняття інших людей, другими – здатність до самоприйняття, відчуття внутрішнього комфорту і спокою. Крім того, існує ще цілий ряд характеристик, які безумовно можуть впливати на внутрішню конфліктність людини, але невідомо було з яким саме знаком – схильність до домінування (така людина має менше внутрішніх конфліктів тому, що їй легше управляти іншими людьми, а чи навпаки – її внутрішні конфлікти заставляють її шукати влади над іншими, тому домінантність сама по собі виступає ознакою вже наявного внутрішнього конфлікту[2]?); ескапізм (людина уникає проблем, а тому й не має внутрішніх конфліктів, а чи навпаки – уникає їх через те, що вже й так переповнена конфліктами?) та інтернальність (людина відчуває свою відповідальність за власну долю, тому легко вирішує конфлікти, чи навпаки – відчуває свою вину навіть за те, що насправді їй непідвладне?). Всі ці ознаки діагностує Методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса і Р. Даймона [28]. Наступним припущенням в процесі вивчення внутрішніх конфліктів стала гіпотеза про те, що відповідний рівень освіти сприяє їхньому збільшенню (для цього в опитуваних запитувалося про їхню освіту), а наявність в них креативних здібностей навпаки – може зменшувати рівень внутрішніх конфліктів за рахунок механізмів творчого мислення, завдяки її здатності реалізовувати конфліктне протиріччя через творчість. Причому мова тут йде не про такі ознаки креативності як швидкість і гнучкість інтелекту, здатність до концентрації уваги та швидкого переключення діяльності, як про ті риси особистості, які говорять про уяву людини, наявність в неї фантазії, почуття гумору, рівня розвитку інтуїції та творчого мислення. Для цього був використаний опублікований раніше в журналі „Обдарована дитина” тест „Креативність”. Крім того, проводилося опитування і щодо професійної діяльності досліджуваних, а всі дані про їхні професії були поділено за ознакою професії по Е. Клімову [11], причому впорядковані вони були за ймовірністю їхнього впливу на виникнення і розвиток внутрішніх конфліктів особистості. За цією ознакою № 1 було присвоєно категорії професій „людина-природа”, 2 – „людина-художній образ”, 3 – „людина-знакова система”, 4 – „людина-техніка” (так як інженери, скажімо, чи водії, які в принципі працюють з технікою, все-таки частіше стикаються (конфліктують) з іншими людьми, ніж, скажімо, бухгалтери чи комп’ютерники) і 5 – „людина–людина”. Разом з тим, в ході даного опитування виявилося, що певна частина опитаних в силу різних причин не працюють – або внаслідок неможливості знайти роботу, або через те, що знаходяться в декретній відпустці (жінки). Ці люди в відповідній графі опитувальника з власної ініціативи вказували „не працюю”. Їм було присвоєно № 6, так як в наших умовах відсутністю постійного заробітку вже сама по собі є достатньо серйозною причиною для виникнення найрізноманітніших внутрішніх проблем.
Ну і нарешті, останньою використаною методикою стала методика Є.Б. Фанталової „Сім станів”. Суть даної методики полягає у тому, що після виявлення в людини за першою методикою „Діагностики внутрішнього конфлікту” певного рівня мотиваційного конфлікту, їй надають бланк з результатами першого опитування і просять оцінити свій стан по кожному з можливих розривів між значимістю і доступністю різних цінностей за одним з семи станів: як відчуття конфлікту; внутрішнього вакууму; внутрішньої тривоги; туги, пригніченості; апатії, нестачі сил; чи відчуття внутрішнього спокою і безтурботності; або внутрішнього комфорту. Тобто, осмисливши наявні в неї мотиваційні протиріччя, людина по суті має охарактеризувати своє сприйняття їх за кожною з цих ознак, з яких 5 штук відображають емоційно негативні стани, а 2 – емоційно позитивні. В тому варіанті, як ця методика використовувалася самою Є. Фанталовою – в основному для діагностування психічного стану людей, хворих на психосоматичні захворювання, це давало змогу оцінити переважання одних (наприклад емоційно-негативних) станів над іншими (емоційно-позитивними) і оцінити загальний стан людини. Крім того, людину просили оцінити й свій загальний емоційний стан, що вже давало змогу порівнявши його з тими цінностями, в яких виявлено мотиваційний конфлікт, знайти ті з них, де оцінка найбільш співпадає, а тому вірогідно відшукати ті з них, які для людини є найбільш значимими. Проте в нашому випадку, оскільки опитування проводилося серед в цілому здорових людей різного віку і освіти, переважання емоційно-негативних чи емоційно-позитивних станів говорить нам не стільки про схильність до психосоматичних захворювань, як про самооцінку внутрішнього стану опитуваного, можливо навіть – незалежну від рівня діагностованого в нього мотиваційного конфлікту. Тим більше, що в основному практично в усіх опитаних, за одним тільки винятком, рівень емоційно-позитивних станів виявився більшим за рівень емоційно-негативних.
Завантажити реферат