В цьому сенсі соціальний аспект конфлікту описується через характер відносин учасників ситуації і їх емоційних установок одних щодо інших. В рамках емоційного виміру конфлікту можуть існувати самостійні цілі учасників взаємодії, пов’язані з потребами впливу на партнера. Наприклад висловлення ворожості по відношенню до партнера або прагнення „покарати” його може стати домінантою конфлікту, коли конфлікт перестає бути способом вирішення проблеми і сам стає самоціллю. Типовими деструктивними прикладами впливу на партнера в конфліктній ситуації є використання погроз, „емоційних ударів” (приниження, образи на адресу суперника”, посилання на авторитет (або навпаки – його заперечення), відхід від обговорюваної проблеми і т.д. Основні методи впливу на партнера в такому разі пов’язані з його використанням або усуненням на шляху досягнення цілі. Всі подібні приклади маніпулювання спрямовані на використання протилежної сторони для досягнення своїх цілей.
2.3. Екзистенційні чинники виникнення внутрішніх конфліктів.
Своє значення для виникнення внутрішніх конфліктів може мати наявність тих чи інших життєвих цілей, пов’язаних з сенсом усього життя. Так людина віруюча може відчувати свою вину навіть тоді, коли її реально немає. Наприклад в католицизмі наявність внутрішнього конфлікту між прагненням до святості і вродженою гріховністю людини вважається ознакою справжньої віри. Зате віруюча людина легше сприймає поняття смерті, легше переживає втрату матеріальних цінностей („Бог дав, Бог взяв!”). В той же час атеїст може переживати конфлікт між бажанням жити вічно і неможливістю це зробити; він більше за віруючого буде боятися можливого кінця. Тому вочевидь внутрішню конфліктність людини визначатиме не тільки релігійність як віра в Бога, а та система цінностей, яка формує її віру в певний сенс життя. Тоді, коли людина бачить його доцільність – тоді вона легше переживає внутрішні суперечності. Пов’язано це вочевидь з тим, що тоді їй легше перейти до більш узагальнених екстраординарних цілей, що й дає їй змогу відносно легше переживати менш значимі для неї конфлікти. Наприклад в умовах війни люди здебільшого не зважають на те, що могло викликати в них тривогу чи занепокоєння у мирний час.
Проте в тому разі, коли таких чітко визначених цілей життя немає, або тоді, коли вони раптово втрачають свою значимість, ця внутрішня конфліктність людини може тільки ще більше загострюватися. Не випадково ж питання сенсу життя найперше поставало перед письменниками, філософами і психологами саме післявоєнних поколінь – Е. Хемінгуей, А. Екзюпері, А. Камю, В. Франкл, Б. Беттельгейм. Тоді, втративши один сенс свого існування, який полягав в тому, щоб вижити і зостатися при цьому людиною (не порушити певних соціально-моральних норм), вони так і не могли знайти інший. Тому філософія екзистенціалізму й коливалася від зневіри, депресії і втрати сенсу всього існування людини – до віри в її всемогутність, в її здатність і вміння знаходити власний шлях. Що, в свою чергу, автоматично породжує проблему знаходження критеріїв оцінки такого розвитку, а тому – породжує нові конфлікти. Така необхідність вибору варіанту власної поведінки поєднана з нерозумінням того, куди саме розвиватися, може призводити або до прагнення взагалі уникати всілякого вибору („Втечі від свободи” – за Е. Фромом [35]), або до депресії і суїцидальних нахилів – які по-суті є таким же прагненням уникнути необхідності вибору. Це й породжує невирішуване, на перший погляд, протиріччя, заводить людину в тупик. Невипадково ж багато філософів і письменників екзистенційного напрямку свідомо чи несвідомо закінчували своє життя трагічним чином – Е. Хемінгуей застрілився, А. Камю загинув в автокатастрофі, А. де сент Екзюпері загинув в авіакатастрофі.
Це ж протиріччя наклало свій відбиток і на психологію екзистенційного напрямку – але в цьому разі воно було вирішене на користь пошуків сенсу життя в допомозі іншій людині. Так психологія К. Роджерса [29] і В. Франкла [32] була змушеною звернутися до більш позитивного гуманістичного полюсу екзистенціалізму, спрямованого на розвиток людини в більш загальному, філософському сенсі цього слова. В цьому разі пошуки сенсу життя в певній мірі врівноважилися готовою відповіддю на такі пошуки – сенс життя полягає в допомозі іншим людям. Але навіть незважаючи на це, психотерапія гуманістично-екзистенційного напрямку ще й досьогодні рекомендується не для всіх пацієнтів [1, с.335]. Пошуки сенсу свого існування в людей тривожних навпаки – можуть лише загострювати їхні проблеми. Тому й видається, що повноцінна і досконала (самоактуалізована) людина здебільшого не є аж настільки обтяженою пошуками сенсу, сенс вона бачить в усьому своєму житті. Питання сенсу для неї виникають здебільшого в кризові періоди її розвитку, тоді, коли вона стоїть перед певним вибором свого подальшого шляху. Конфлікт в такому разі виявляється напряму пов’язаним з необхідністю вибору нового шляху розвитку, його новим етапом, але не обов’язково з переоцінкою всієї системи цінностей.
Тому часто більш легким і більш позитивним способом розв’язання внутрішнього конфлікту може бути не так пошук сенсу існування, як намагання зробити хоч щось, щоб вийти з існуючої системи протиріч, глянути на проблему по-новому. Цей метод вирішення проблем у взаємовідносинах з іншими людьми широко використовують у НЛП [45, с.338-343], навчаючи людину ставати на позицію іншого, дивитися на проблему зі сторони, або й взагалі – вийти за межі проблеми (друга, третя чи четверта позиція). Саме подібне вміння розв’язувати протиріччя і уникати багатьох, особливо невротичних, конфліктів, А. Маслоу [20] й вважає чи не основною ознакою процесу самоактуалізації.
2.4. Вікові закономірності розвитку внутрішніх конфліктів.
Ряд дослідників, які займаються проблемами розвитку і самопізнання, розглядають дорослість як час неперервних змін і росту. Розвиток людини в цей період залежить від вирішення проблем попередніх періодів – здобуття довіри і автономії, ініціативи і працелюбства (див. наприклад Г. Крайг, Д. Бокум [15] ).
За Е. Еріксоном [7] початок дорослості являється шостою стадію розвитку людини. Це період пошуків партнера протилежної статі, перші роки подружнього життя, прагнення до близькості. Під близькістю він розуміє не тільки фізичну близькість двох людей, але й здатність людини турбуватися про іншу людину, ділитися з нею своїми турботами і радостями. Це поняття поширююється і на дружбу, але якщо ні в подружньому житті, ні в дружбі людина так і не досягає близькості, то починає прагнути до самотності. Тому Е. Еріксон вважав визначальним для цього періоду конфлікт між прагненням до інтимності і до ізоляції. Схожим чином можна припустити, що й у нашому випадку внутрішній конфлікт періоду дорослості в значній мірі буде визначатися наявністю саме такого протиріччя. Крім того, визначальними для людини в цей період її життя є й деякі інші, менш значимі, конфліктні протиріччя – між необхідністю заробляти гроші і вибором цікавої професії, між необхідністю збереження сім’ї і втратою першої новизни почуттів, між прагненнями людини і тими її фізичними можливостями, які з віком тільки знижуються, між необхідністю чогось досягнути і зменшенням життєвого проміжку часу, відведеного на це досягнення.
Завантажити реферат