1. Обидва погані (сенс життя – непомірна ноша, а його відсутність – теж, а тому виходу немає!).
2. Перший хороший, другий поганий (життя обов’язково повинно мати сенс, життя без нього нічого не варте!).
3. Другий хороший, перший поганий (тільки життя, звільнене від надуманого сенсу, повертає людині справжню свободу!).
4. Обидва хороші (сенс життя надає людині необхідні критерії оцінки власної поведінки, а його відсутність – повертає свободу.)
Переважно люди сприймають лише або один повністю хороший, на їхню думку, варіант, або – інший. Іноді оцінюють обидва як погані – приблизно так, як це характерно для депресивного сприйняття дійсності. І набагато рідше здатні одночасно оцінити обидві протилежності як дійсно хороші. Здебільшого це пов’язано з тим, що в реальному житті й справді деякі варіанти подальшого можливого розвитку ситуації не можуть існувати одночасно, таке їхнє поєднання видається зовсім неможливими. Проте ті люди, які наділені творчими здібностями, здатні виносити подібні протиріччя в уявний світ фантазій, що й дозволяє їм відносно легко позбуватися відчуття їх неможливості, знаходити нові можливості їхнього об’єднання. Тим більше, що іноді ці неможливі „тут і зараз” варіанти розвитку виявляються достатньо легко здійсненними в майбутньому, або й взагалі відображають не стільки справжній стан речей, як служать ознакою обмеженості мислення індивіда. Наприклад, як вказує К. Хорні, „вибір, який повинна зробити нормальна людина, обмежений двома способами дії, кожен з яких цілком доступний достатньо інтегрованій особистості. Висловлюючись графічно, конфліктуючі напрямки поведінки розходяться не більш як на 90 градусів для нормальної людини на відміну від можливості розійтися на 180 градусів для невротика” [37, с.19]. І тому обов’язковою умовою успішного вирішення внутрішніх конфліктів стає не просто наявність певних інтелектуальних здібностей, але й вміння неординарно дивитися на речі, бачити поки що нездійсненні можливості. Наприклад на це звертав увагу А. Маслоу в своїй теорії самоактуалізації: „так звані полярності або протиріччя характерні лише для не зовсім здорових людей. Що ж стосується здорових індивідів, ці протиріччя розв’язуються, сходять на ні, а багато які з протилежностей, які вважалися несумісними, зливаються в єдине ціле”[20, с.211]. Далі він навіть вказує на те, як вирішують протилежності самоактуалізовані люди: “так дихотомія пізнання-воля перетворилася в пізнання, „структуроване” волею; схожі зміни відбулися з дихотомією „розум-інтуїція”. Обов’язок перетворився в задоволення. Межі між роботою і грою стали дуже розпливчатими. Чи можна протиставляти альтруїзму егоїстичний гедонізм, якщо альтруїзм став приносити задоволення? Найбільш зрілі з відомих мені людей були в той же час надзвичайно пустотливими. Людям з сильно розвинутим Я і яскравою індивідуальністю могли бути також властиві его-трансцендентність і центрування на проблемі” [20, с.225].
Але в тому разі, коли в результаті усвідомлення таких суперечних можливостей розвитку ситуації людина стикається з чимсь неприпустимим для себе, вона починає придушувати подібні уявлення. Так нереалізований конфлікт не просто переходить в сферу її внутрішнього розвитку, але при тому – й фактично втрачає одну свою, найбільшу неприйнятну для людини, сторону, витісняє її в сферу несвідомого. Наприклад К. Хорні [37] стверджує, що при невротичному сприйнятті дійсності як правило одна сторона конфлікту виявляється повністю витісненою. Часто такі конфлікти завершуються самозвинуваченнями, відчуттям вини, автоагресією.
В цьому сенсі певна агресивність людини, спрямована назовні (замість самозвинувачення і автоагресії) може виявитися тим позитивним явищем, що дозволить уникнути такої загрози виникнення агресії, спрямованої на себе. Наприклад Б. О’Брайен, яка сама пережила досвід шизофренії, в книзі „Операторы и вещи: удививительное путешествие в безумие и обратно” [25] прямо вказує на те, що їй, задля того, щоб вилікуватися, важливим було навчитися проявляти агресію, спрямовану у зовнішній світ. Про частково позитивний сенс агресивності згадує і Р. Мей в книзі „Сила і невинність”[21].
Проте крім того, щоб вирішувати проблеми за рахунок їх поділу на чотири складові чи за рахунок зовнішньо спрямованої агресивності, їх можна вирішувати і за рахунок поділу на менші складові – так, щоб зробити зараз хоча б те найменше, що можливо. Наприклад не вирішувати проблему глобального прибирання, а хоча б поскладати на столі, не писати зразу дисертацію, а підготувати ряд статей, з яких потім вже можна буде набрати ряд необхідних думок. Тобто це пов’язано з умінням ділити глобальні проблеми на ряд практичних завдань, зі здатністю до аналізу і деталізації.
Ну і нарешті можливе й послідовне вирішення проблем – так, щоб в даний момент часу робити тільки щось одне з цілого списку необхідного. Це схоже на той механізм вирішення конфліктів, який полягає у почерговому використанні ресурсів. Подібне вміння дозволяє людині планувати свій час і вдало його використовувати, уникаючи можливих конфліктів інтересів.
Тому вочевидь така здатність дорослих, зрілих людей, на яку вказував А. Маслоу, легше поєднувати між собою протилежності, в якійсь мірі пов’язана або:
· з вмінням поєднувати несумісні, здавалося би, між собою речі;
· з вмінням розділяти вирішувану проблему на ряд менших складових;
· з вмінням вирішувати внутрішні суперечності за рахунок почергового використання власних ресурсів;
· з вмінням вводити додаткові умови реалізації власних бажань чи потреб – такі, щоб вони не перешкоджали реалізації інших планів.
Проте не завжди умовою успішного вирішення протилежностей обов’язково є саме їхнє поєднання. Іноді навпаки – може бути, що для цього треба відмовитися від обох з них. Тому по великому рахунку вміння розв’язувати протилежності означатиме вміння реально їх оцінювати, здатність приймати їх для себе чи ні, і здатність створювати таку модель власної поведінки, яка б давала змогу в різних ситуаціях по різному використовувати кожен з цих підходів, не зациклюючись лише на одному з них.
3.2. Креативність мислення як чинник розв’язання конфліктів.
Можна припустити що людина, яка здатна розуміти те, що з нею відбувається, легше переживає свої внутрішні конфлікти. Наприклад якщо вона цікавиться психологією чи вивчає схожі науки, цікавиться східною філософією, вірить в долю чи в карму, в взаємозалежність подій – вона буде легше сприймати усі складнощі життя.
Але часто такі знання навпаки – можуть бути пов’язаними з відчуттям тривоги, страхом майбутнього, так як людина починає бачити більше загроз і небезпек для себе в цьому житті. Тоді вона може почати втрачати здатність його аналізувати, шукати шляхи виходу з ситуації. Наприклад як стверджує Р. Мей „Невротична тривога нерозривно пов’язана з внутрішнім конфліктом. Цей взаємозв’язок двосторонній: при постійному невирішуваному конфлікті людина може витісняти зі свідомості одну сторону цього конфлікту, і тоді з’являється невротична тривога. В свою чергу, тривога породжує почуття безпорадності і безсилля, а також паралізує здатність діяти, що ще більше підсилює психологічний конфлікт” [22, с.189].
Завантажити реферат