2 ціль 2 попереднє зна-
Суб’єкт 2 чення.
Аналогічний розвиток конфліктів відбувається і у внутрішньому житті людини – фактично тут теж доводиться говорити не просто про структурний конфлікт, як це робили на початках психоаналізу, а про динамічний розвиток конфлікту, конфлікт між різними цілями (мотиваціями) однієї і тієї ж людини. Не випадково ж психоаналіз натепер вже фактично відійшов від використання структурної моделі і став вважатися саме психодинамічним методом терапії.
1.2. Сутність та особливості інтрапсихічних конфліктів.
Конфлікти можуть розвиватися не тільки в зовнішньому щодо людини світі, але й всередині неї самої. Джерелом такого конфлікту можуть служити її мотивації, емоції, критерії оцінки ситуації, інтелектуальні установки, а кінцевою ціллю такого внутрішнього конфлікту для людини завжди буде лише одне – те, яку саме поведінку вона повинна обрати для себе, яке саме рішення прийняти. Внутрішній або особистісний конфлікт розгортається в мотиваційній, когнітивній або діяльністній сферах особистості, виражається боротьбою суперечностей внутрішнього світу людини, супроводжується емоційною напруженістю. Особливості внутрішнього конфлікту особистості:
- незвичність з погляду структури конфлікту: немає суб’єктів конфліктної взаємодії в особі окремих індивідів або груп людей.
- специфічність протікання і прояву у формі важких переживань. Він супроводжується специфічними станами: страхом, депресією, стресом. Нерідко внутрішній конфлікт переходить у невроз
- латентність. Внутрішній конфлікт нелегко виявити. Часто людина і сама не усвідомлює, що знаходиться в стані конфлікту, маскує його за удаваною ейфорією або за активною діяльністю.
Найбільш повно проблему інтрапсихічних конфліктів розглядають в психоаналізі, наділяючи різні частини однієї і тієї ж особистості відповідними владними повноваженнями для досягнення своїх цілей. З цієї точки зору інтрапсихічні конфлікти розглядають як конфлікти між різними частинами цілісної особистості, наприклад між „Я” і „Воно” [34] , відповідно до запропонованої вище схеми їх розгляду. Проте в сучасній психології наряду з психоаналітичною існують й інші моделі внутрішніх конфліктів, в рамках яких зразу виділити те, що саме є в них суб’єктом, що виступає в якості використовуваних ресурсів, а що – кінцевою ціллю, не завжди вдається. Ось як наприклад існування інтрапсихічних конфліктів описується в рамках мотиваційного підходу К. Левіна [46]. Перш за все тут відмічають суттєвий дисонанс між прогнозованим і реальним результатами, який стає додатковою причиною інтрапсихічного конфлікту. А вся багатоманітність внутрішніх конфліктів при такому підході в загальному зводиться до кількох їхніх основних типів:
2.1. Конфлікт бажане-бажане (апетенція-апетенція) має місце в тому разі, коли індивід повинен вибрати одну з двох однаково бажаних потреб. Суб’єкт при цьому відчуває однаково виражену потребу реалізувати обидві можливих лінії поведінки. Хоча обидві вони оцінюються як бажані, необхідність пожертвувати однією з них викликає фруструючий характер ситуації.
2.2. Конфлікт небажане-небажане (аверсія-аверсія) пов’язаний з необхідністю вибору між двома однаково небажаними можливостями. При цьому існує конкуруюча потреба уникнути однієї з альтернатив, одна з яких неминуче фруструється.
2.3. Конфлікт типу бажане-небажане (апетенція-аверсія) звичайно описується як прагнення індивіда до якоїсь цілі, від досягнення якої його утримує страх або якийсь негативний стимул, який асоціюється з бажаною ціллю, або з її оточенням, тобто як конкуренція між однаково вираженою потребою досягнути цілі і уникнути пов’язаного з нею негативного стимулу.
Дивним проте видається те, що одне і те ж явище неврогенезу може по-різному описуватися як з точки зору психоаналізу, так і з точки зору мотиваційного підходу. На перший погляд навіть видається, що в рамках раніше запропонованої моделі опису конфліктів аж ніяк не вдасться виділити в інтрапсихічних конфліктах ні два суб’єкти, ні використовувані ними ресурси, ні їхні цілі. Проте насправді навіть описуючи ці конфлікти в рамках психоаналітичного підходу дуже часто переходять саме до їх розгляду як до розгляду різних мотивів поведінки людини, так як кожна з цих частин цілісної людської особистості формується з її попередніх уявлень і спогадів. „Психоаналіз ґрунтується на постулаті, згідно до якого конфліктні ситуації, які виникають в глибинах людської психіки, найтіснішим чином пов’язані з залишками спогадів про деякі пережиті сцени, які мають місце в житті людини. З метою усунення цих конфліктів і болючих симптомів необхідно відновити в пам’яті людини ряд попередніх спогадів і тим самим зробити для неї більш зрозумілими витоки виникнення різного роду неприємностей” [27, с.197]. Проте єдино визнаної думки навіть в цьому разі не існує: „невротичний конфлікт згідно до визначення являє собою конфлікт між тенденцією до розрядки і іншою тенденцією, спрямованою на запобігання розрядці [27, с.395]; „невроз в своїй суті являється результатом конфлікту між інстинктивними потягами і соціальним впливом, або тим, як вони представлені в „Над-Я” [38, с.71]; „невроз виникає в тому випадку, якщо цей конфлікт породжує тривожність і якщо спроби зменшити тривожність призводять, в свою чергу, до захисних тенденцій, які, хоча і являються в рівній мірі настійливими, менше з тим несумісні одна з одною” [38, с.71]. Проте в будь-якому разі психоаналіз описує діючі сили, не зводячи все тільки до кількох можливих протиріч, як в підході мотиваційному. Причин подібного неузгодження між цими двома підходами є декілька:
1. Мотиваційний підхід, на відміну від психоаналізу, випускає з уваги підсвідомі чинники поведінки людини, так як говорить тільки про усвідомлювані нею мотиви, що не завжди відповідає дійсності. Не визнаючи підсвідомість, людина таким чином сама стає об’єктом, залежним від зовнішніх сил. І тоді, якщо говорити про людину як про єдиний, а не розподілений, як в психоаналізі, суб’єкт, доведеться визнати, що якась частина її поведінки буде зумовлена соціальними нормами і вимогами інших людей, об’єктивно існуючими законами зовнішнього світу та іншими незалежними від неї обставинами, стосовно яких вона сама стає вже не суб’єктом, а об’єктом. Інтрапсихічний конфлікт в такому разі можна розглядати як конфлікт між її власними бажаннями і прагненнями, і між нав’язаними їй вимогами зовнішнього світу, який і стає таким чином для неї іншою стороною конфлікту.
2. Особливістю мотиваційного підходу є спрямування мотивації тільки в напрямку від негативного до позитивного, що теж не завжди відповідає дійсності, так як відкидає можливість наявності в самої людини мотивів, які ведуть її до чогось неприємного чи й небезпечного для неї. Наприклад – заради отримання нею якогось додаткового задоволення (відчуття ризику); заради того, щоб здобути якийсь новий і важливий для себе, хай і негативний, досвід; через те, що інакше може виявитися просто неможливим щось здобути для себе; чи й просто заради того, щоб реалізувати тим чи іншим чином нав’язані їй раніше кимсь уявлення. Якщо ж визнати існування небезпечних чи неприємних для людини мотивів її власної поведінки, то стає зрозумілим, що наприклад конфлікт між бажанням досягнути чогось приємного і уникнути неприємного насправді є конфліктом між бажанням здобути відчуття внутрішнього комфорту і бажанням здійснити щось небезпечне чи неприємне, так само як конфлікт між тим, щоб уникнути двох однаково неприємних можливостей можна розглядати як конфлікт між двома однаково неприємними мотивами, кожен з яких бореться за свою реалізацію.
Завантажити реферат