Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

Для загального підсумку скажу: рівень вимог користувачів до системи інформації тримається в межах стереотипів, що виробились у процесі взаємодії з певним каналом інформації. Аби запровадити нову інформаційну технологію, необхідно перевести стійкі уявлення користувачів про можливості системи інформації у якісно новий стан.

Для цього важливо пам’ятати, що, по‑перше, інформаційна потреба – це не те, що задовольняється за допомогою існуючої системи інформації, а те, що потребує задовольняння. По‑друге, інформаційна потреба може зникнути, не будучи задоволеною. По‑третє, факт виникнення інформаційної потреби не завжди і не обов’язково усвідомлюється. 97

Тож, аби задовольнити нові потреби суспільства, спочатку йому слід наочно продемонструвати, що воно (суспільство) ці потреби має і вимагає їх задоволення. Так, як це продемонстрував Джуліус Рейтер (той самий, чиє агентство досі є одним з найпопулярніших у світі), який 28 квітня 1850 року з сорока п’ятьма голубами-кур’єрами, винайнятими у броваря, почав свою кар’єру інформаційного брокера.

Так, голуби Рейтера могли подолати відстань лише у 200 кілометрів, і не далі, ніж у двох годинах льоту від Брюсселю. Проте Агентство Рейтера продемонструвало, що інформація – товар, подібний до будь-якого іншого. І він тим цінніший для одержувача, чим швидше транспортується від А до Б. 98

Вже потім це усвідомлення перетворилося на “інформаційний бум”, що докотився до бірж, преси, урядів, виробництва й торгівлі. Знати більше, знати раніше – стало основним принципом існування багатьох і багатьох організацій.

Нині інформаційна потреба суспільств переходить від кількісних характеристик до якісних. І це оновлення має прижитися в мозку кожного – від прем’єра до домогосподарки. Вони знатимуть, що саме їм потрібно, як, коли і що саме вони хочуть отримати з пропонованого Інформаційним суспільством. А це, в свою чергу, формуватиме інфраструктуру пропозиції, як ринкову, так і освітню.

Розділ п’ятий

Інформаційне Суспільство, держава і ми: можливості, обов’язки, права, перспективи

Ми всі знаємо, що глобальні інформаційні мережі і стосунки, з ними пов’язані, є “наддержавними”, “позадержавними” і таке інше. Чи є таким же Інформаційне суспільство? Певно, що так. То що ж, тоді виходить, що держава – виключно через інстинкт самозбереження – є ворогом глобальної інформатизації?

Все це і так, і не так. Справедливо те, що Інформаційне суспільство глобальне за своїм характером, і не визнає кордонів. Проте так само справедливо, що перш ніж з повним правом назвати будь-яке суспільство інформатизованим, тобто, таким, що є часткою Глобального Інформаційного, ще доведеться дуже багато чого змінити, вдосконалити, створити чи ліквідувати.

І це, як не здавалось би це парадоксальним, завдання саме державних інститутів, таких як уряд, економіка, системи освіти й соціального захисту тощо. Та це перестає бути парадоксом, коли за центральну парадигму виступає принцип “не люди для держави, а держава для людей”.

Інформаційні технології спрощують, скорочують, оптимізують, роблять ефективнішими й ближчими до громадянина структури держави, її функції. Вони позбавляють громадян необхідності делегувати доволі значну кількість своїх повноважень чиновникам чи обраним посадовцям. Так, для апарату це незручно й невигідно. Але, з іншого боку, це змусить багатьох людей шукати самореалізації у справах, більш значущих, ніж обмін папірцями, заповнення й перекладання їх.

Суспільство дозріло до того, аби з повною відповідальністю за наслідки вимагати державної системи, схожої на каталізатор. Системи, яка спрямовує й стимулює дію, а не намагається зробити все сама. Вона має належати суспільству – наділяти повноваженнями, а не обслуговувати. І спрямовувати її мають завдання, орієнтовані на результат і розвернені обличчям до клієнта. 99

Сьогодні ж, на жаль, цілком правий Боб Вудз, керівник систем зв’язку державних організацій США, котрий нещодавно сказав, що “Держава – щось на зразок ресторану, що зачиняється якраз під час обіду й вечері”.

Тож демократичні інститути в сьогоднішньому суспільстві достатньо розвинені, аби переходити у вищі форми, що відповідають Інформаційному суспільству. Але без держави цей процес не буде ні завершено, ані навіть розпочато.

Якими саме мають бути функції держави? Французький уряд визначив це так. Роль держави потрійна. Діючи як каталізатор, вона має сприяти формуванню компаній та громадян, що були б уже часткою Інформаційного суспільства. Як регулятор, вона має гарантувати повагу до правил, за якими діє Мережа. І як головний гравець на цьому полі, вона може модернізувати свої експлуатаційні методи, а також стосунки між комунальним обслуговуванням та громадськістю. 100

Україні до того, як перейти до інформатизованих партнерських взаємин з бізнесом та громадянами, треба подолати значні економічні проблеми, зокрема структурні. Тож її дії у цьому секторі мають бути спрямовані перш за все на селективну підтримку тих напрямків наукових досліджень, які орієнтовані на якісні прориви (наприклад, архітектура багатопроцесорних обчислювальних систем, систем штучного інтелекту тощо) та одержання практичних результатів світового рівня (нейрокомп’ютинг, відкриті системи). 101

Реалізувати ідею Інформаційного суспільства без участі держави на практиці не є можливим, наскільки б не був популярним максимальний лібералізм у цій сфері. Історія впровадження французької локальної мережі “Мінітель” ясно заперечує упередження “антидержавників” Каліфорнійської ідеології чи комітету Бангеманна. Цифрове майбутнє необхідно стане гібридом державного втручання, ринкової регуляції та вимог цифрової споживацької культури.

Так, інформаційні технології розвиваються й набувають розповсюдження завдяки діяльності економічних організацій. Проте анархізм у подальшому вдосконаленні та впровадженні – надто легковажне рішення зі стратегічної точки зору. Замість цього уряд має відкрито підтвердити неминучість певної форми змішаної економіки – творчого й антагоністичного поєднання держави, корпорацій та приватної ініціативи користувачів.

Одним з прикладів таких комбінованих ініціатив є проекти запровадження технопарків. З боку суто економічних інтересів технопарк – ідеальне рішення для країни з низькими показниками інвестицій та рештою проблем з цього букету. Розглянемо механізм функціонування технопарків.