Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

Цей аспект варто розглянути детальніше разом з науковим співробітником Інституту економіки перехідного періоду Артемом Шадріним координатором Російської мережі інформаційного суспільства.

Наявність обов’язкової загальної середньої освіти стала передумовою працездатності виборчої системи, основаної на загальному виборчому праві. Розширення ж групи осіб, що мають вищу освіту, дозволяє говорити про можливе збільшення кількості питань, ухвалюваних прямим голосуванням.

Подальша інформатизація безумовно підвищить освіченість громадян, навіть якщо це перестане називатися “здобуттям вищої освіти”. Тож середній освітній рівень суспільства максимально наблизиться (за виключенням спеціальних знань і навичок) до рівня “вибраних”, яким делеговано право вирішувати долю суспільства і держави.

Таким чином, безпосередня участь будь-якої великої кількості громадян у керівництві державою вже не загрожуватиме обернутися охлократією, владою натовпу. Це можна буде назвати “громадянським семінаром”, під час якого шляхом дискусії достатньо обізнаних осіб буде з’ясовуватись якщо не остаточне рішення, то основні тенденції, які має це рішення охопити.

Нові інформаційні технології вперше в історії індустріальних суспільств з ліберальними режимами уможливили відтворення досконалої інформаційної сфери, Агори Давньої Греції, місця зустрічі, де громадяни могли здобути повну інформацію та безпосередньо брати участь в управлінні полісом. 119

Коли ж освічені громадяни все ж гостро відчувають неможливість чинити вплив на курс проваджуваної державою чи місцевою владою політики, значно підвищується рівень напруженості у суспільстві. Більше того, коли право градуювати проблеми за ступенем важливості й нагальності цілковито делеговане знеособленим “державним апаратам”, це відсуває глобальні проблеми, що ними переймається кожна жива людина, проте які є не надто важливими для “апарату”, на задвірки політики, місцевої чи міжнародної.

Зниження ж видатків комунікації, викликане поширенням електронних засобів зв’язку, створює передумови стрімкого розширення кількості й впливу транснаціональних некомерційних організацій на зразок ґрінпіс чи Урґевальд (німецька організація з охорони довкілля).

Саме вони, ймовірно, будуть здатні взяти на себе багато глобальних проблем, розв'язання яких на міжурядовому рівні стримується внаслідок особливостей політичної системи національних держав.

Зокрема, міжнародні неурядові організації зможуть виступати як надзвичайно ефективний суспільний інститут. Створювані людьми, що об’єднані однією метою, такі міжнародні організації виявляються значно більш ефективними виразниками інтересів людей у сфері вирішення глобальних проблем, ніж існуючі національні урядові, дії яких багато в чому детермінуються короткостроковими інтересами політичного циклу.

Розвиток електронних комунікацій дозволяє говорити не лише про перспективи подальшої демократизації політичної системи національних держав, але й про створення працездатних, альтернативних державним механізмів вирішення глобальних проблем.

До останнього часу першість у “соціальній інженерії” зі створення різноманітних соціальних інститутів та організацій належала бізнес-корпораціям та державі, які мали можливість оплачувати видатки з їх формування та комунікаційного забезпечення.

Завдяки зниженню видатків комунікації, з розвитком електронних технологій можливості деміургів соціальних інститутів в практичній площині потенційно переходять до всіх, підключених до Інтернету. 120

Зміни внаслідок впровадження глобальної інформатизації, як бачимо, вражаючі. Але Україна має подбати про комплексний, продуманий підхід до цього процесу, аби очікувані вигоди Інформаційного суспільства змінили на краще життя її громадян – і буття держави в цілому.

Ми вітаємо політику, проваджувану нашою державою досі: закони, нормативні акти та документи, ухвалювані протягом останніх років, здійснюють планомірну розмітку шляху подальшого розвитку інформаційно-телекомунікаційної галузі та запровадження інформаційних технологій у найважливіших сферах життєдіяльності суспільства. Без надмірного поспіху, не втрачаючи зв’язку зі стратегічною лінією формування Інформаційного суспільства в Україні, урядові та парламентські структури сприяють поступу цифрової доби на українських теренах.

Звичайно, поки тільки намічено контур, позитивний ефект інформатизації лише починає відчуватись. Але за невпинних зусиль державних, громадських та підприємницьких структур процес, що його вже зрушено, охопить все суспільство, здійснить в ньому якісні перетворення.

Ще раз наголошуємо: роль держави – у сприянні розвитку суспільства, у розчищенні плацдарму, на якому творчий потенціал громадян зможе працювати достатньо плідно, аби результати з’явились швидко і були вигідними для суспільства в цілому.

Останній приклад щодо наслідків продуманої економічної політики для суспільного добробуту. На “Interactive 97” відзначалося, що в Естонії завдяки лібералізації телекомунікаційної галузі того року було більше користувачів Інтернету, ніж у більшості країн Африки, разом узятих.

Найвища ж питома вага використання Інтернету в сучасному світі – у Фінляндії, що багато в чому пояснюється тим, що там створено умови, коли боротьбу за залучення користувачів Інтернету – а значить, за створення для них найкращих умов, – ведуть між собою 47 телефонних компаній. У цьому зв’язку звичайно відзначають, що широке впровадження Інтернету у будь-якій країні світу, мабуть, як раз і передбачає таку конкуренцію. 121

Наведемо деякі показники розвитку українського сегменту Інтернету. Кількість українських користувачів Мережі протягом останніх двох років збільшилась втричі і на кінець 2000 року складала, за різними оцінками, від 320 до 370 тисяч постійних користувачів (що, однак, становить менш як 1% дорослого населення України) і близько 300 тисяч користувачів, що використовували Мережу час від часу. Середньомісячне зростання кількості користувачів в Україні, за оцінками експертів, складає 4%.

Значно збільшився обсяг інформаційних ресурсів, доступних в Інтернеті. Якщо на початок 1999 року такі ресурси розміщувались на 1 400 веб-серверах, то на кінець 2000 року – вже на 9 268 серверах. Урізноманітнилось інформаційне наповнення серверів: за кількістю хостів Україна посідає вже 28 місце в Європі і 45 – у світі. Але з огляду на вітчизняний науковий, технічний та виробничий потенціал ці досягнення все ж є доволі скромними.

Так само далеко не оптимальною, але дуже перспективною є ситуація з провайдерами Інтернет-послуг: станом на грудень 2000 року доступ користувачам надавали більш як 260 операторів. Проте ринок Інтернет в Україні й досі практично зосереджений у великих промислових центрах: Києві (76%), Одесі (більше 5%), Дніпропетровську (біля 5%), Донецьку (біля 3%), Львові (більше 2%), Запоріжжі (більше 1%) і Полтаві (біля 1%). Решта областей дають разом 9%.