Так, можна залишити інформаційні технології в одній ланці з іншими галузями, і підтягувати потроху до рівня розвинених країн. Але за такого сценарію ці країни завжди так і будуть для нас розвиненими, а ми для них – державою, що розвивається. Ми вважаємо, що Україна має обрати інший, продуктивніший шлях, що створить для нас щонайкращі перспективи у зовсім недалекому майбутньому.
Ми переконані – нам ні в якому разі не слід доганяти решту світу, підтюпцем старанно пробігаючи той самий шлях, що він ним йшов сто, п’ятдесят чи п’ять років тому, і набивати ті самі ґулі у тих самих місцях.
Однакові синці – це ще не привід для заяв про однакові досягнення. Тим більше, що в такий спосіб доганяти їх нам доведеться всю решту життя і ще трішечки – бо вони теж не стоятимуть на місці.
Єдиний шлях для нас приєднатись до авангарду – обрати випереджуючу стратегію. Наша фундаментальна наука, технологічні розробки, програмне забезпечення мають працювати на кілька кроків наперед відносно сьогоднішніх світових досягнень. Нам вистачить потенціалу витримати цю гонку, поки можливі конкуренти працюють над ближчими завданнями. Коли ж подальший прогрес почне вимагати принципово нових рішень – тоді ми відвоюємо гідне себе місце під сонцем.
Нам знов можуть закинути: “доки товстий схудне, худий здохне”. Хіба теперішні проблеми зникнуть самі собою? Але ми наполягаємо: братись за вирішення тих проблем, які постануть перед усім світом лише завтра. І тоді питання, розв’язання яких сьогодні вимагає титанічних зусиль і заганяє бюджет у глухий кут безвиході, завтра справді вирішуватимуться одним порухом: нові обставини змінять їхній масштаб і зміст.
Нікому не дано зупинити якийсь момент і досхочу в ньому порпатися, доки остаточно не буде наведено лад. Рух триває навіть у найгірші часи – і, їй Богу, нам варто “зрізати” кілька найглухіших кутів, аби виїхати на прямий шлях врівень з найпершими.
Не слід забувати, стабільність – це не стагнація, це сталий розвиток і зміни, постійне оновлення всього і вся. Змінюється довкілля – маємо змінитись і ми. Змінитись, аби вижити.
Бо обставини справді оновлюються, незалежно від того, хочемо ми цього чи ні, ба навіть чи знаємо ми про це. І навіть найбільш розвинені країни серйозно переймаються тим, яке місце відведе їм нове тисячоліття, і чи залишиться їм місце взагалі, якщо вони не докладатимуть до цього зусиль.
Тоді ми запитуємо Вас, громадян країни, яка лише розвивається – чи можемо ми собі дозволити бездіяльність, більше того – ігнорування проблеми як такої? Якщо сьогодні нам важко, то де ми опинимось завтра, якщо і чути не хочемо про це “завтра”?
Рон Зоммер, голова Ради директорів “Дойче Телеком”, запитав 2000 року у Ганновері: “Що принесе нам нова доба? Чи будемо ми вимушені знов зіткнутися зі старими невирішеними проблемами, чи ми будемо катапультовані назустріч новим ідеям і інноваціям? Чи ми формуватимем світову економіку, чи вона підімне нас під себе?” 1
Коли це вже турбує успішні структури, чи це не означає, що нам слід забезпечити вирішенню цих питань у сто разів більшу увагу? І якщо відкинути будь-який поблажливий ідеалізм, подумаймо – кому ми знадобимось за партнерів, коли самі себе виключимо з простору майбутнього, з інформаційного простору? Хто цікавитиметься нашою думкою, думкою невдах, що не зуміли відшукати власний шлях? Нас просто тягтиме за собою чужим руслом потік подій.
Ми не думаємо, що цей сценарій може задовольнити когось з Вас. І ми не думаємо, що серед нашої аудиторії знайдуться такі наївні особистості, які вірять, нібито все минеться, якось-то буде, і цей сценарій ніколи не справдиться.
Це ні в якому разі не песимізм. Це лише поінформований оптимізм, який спонукає до активних дій, не дозволяє розслаблятись.
І ще до питання стратегії розвитку України. Ми не заперечуємо тих, хто каже про відновлення промисловості. Або ж тих, хто наголошує на відновленні соціальних гарантій, створених радянською системою. Ані тих, хто посилається на класиків американської економіки і наполягає на щонайшвидшому розвиткові сфери обслуговування. Це – невід’ємні компоненти здорового суспільства. Проте чи не є вони пріоритетами сторіччя двадцятого?
Ми хочемо тут навести думку, що, як на нас, доволі точно вимальовує криву, яка з’єднує роки 1900‑ті з 2000‑ми. “ХХ сторіччя мало багато визначень. Серед них – доба електрики, індустріалізації, атомної енергії, кібернетики. З іншого боку, його називали добою революцій, світових війн, розпаду імперій, переділення світу і формування сучасної геополітичної системи, локальних війн і контрреволюцій. Воно було також добою індустріального суспільства, соціалістичного будівництва, споживацького і постіндустріального суспільства. Останнє десятиріччя століття отримує назву порога Інформаційного суспільства.” 2
Суспільний і економічний розвиток пройшов довгий і звивистий шлях за цей час. Кожен крок мав свої досягнення, проте жоден з них не був ідеальним. І жоден з них, мабуть, не варто відтворювати у сторіччі новому.
З’єднаємо пункти 1900 і 2000 підсумовуючою прямою, аби визначити напрямок подальшого руху. Новий день вимагає нових рішень, нових підходів – і нових пріоритетів. Досвід ХХ сторіччя завжди у нашому розпорядженні. Проте нові реалії надто сильно змінюють наше життя і правила гри, аби не зважати на них, будуючи сьогодні фундамент дому, в якому житимем завтра.
Ця книжка – для Вас, люди ХХІ сторіччя, громадяни України, що не бажають бути аутсайдерами у будь-чому, що стосується цього життя. В ній ми намагалися окреслити основні тенденції, властиві формованому сьогодні глобальному суспільному устрою.
Проте ми застерігаємо від дуже серйозного сприйняття цієї роботи: у новому світі все надто швидко змінюється, отже те, що ще зранку було справедливим “на всі сто”, надвечір стає трохи не дідівськими забобонами.
Саме з такої позиції ми і писали книжку: трохи гумору, трохи загальних припущень, що можуть бути вірними протягом більш-менш тривалого часу, і багато прикладів – адже досвід ніколи не втрачає значення, він може лише з часом змінити його (з позитивного перетворитись на приклад того, “як не слід робити в жодному випадку”, і навпаки).
Ми також ризикнули кожен розділ супроводити певними рекомендаціями власне для України, проте ще раз наголошуємо – це в жодному разі не є імперативи, а лише пропозиції, які можуть виявитись придатними до втілення.
Тож, читаючи, не забувайте час від часу посміхатись. І не втрачайте зв'язку з суворою реальністю: її прокрустове ложе дуже швидко обламує розлогі теоретичні схеми, якими б гарними вони не були. Ми описуємо, як будь-хто з Вас може діяти, але ні в якому випадку не мусить діяти саме так.
Дякуємо за цікавість до нашої книги, і сподіваємось, вона Вам на щось-таки придасться.
З найкращими побажаннями,
автори
Розділ перший
Теоретичні основи Глобального Інформаційного Суспільства
Інформаційне суспільство для України – все ж здебільшого популярний термін європейських декларацій, ніж реальне явище з чітким змістом. Хоча заради справедливості слід зауважити, що й “інформаційний істеблішмент” країн – авторів поняття досі не дійшов згоди ані щодо форми, ані щодо наповнення такого суспільства.
Завантажити реферат