Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

Ця особливість постіндустріального суспільства тісно пов’язана зі змінами у розподілі занять: спостерігається зростання інтелігенції, професіоналів і “технічного класу”. 14

І на шістдесяті-сімдесяті роки це вже не було голими теоретичними викладками. Адже кількість службовців вперше перевищила кількість робітників ще 1955 року. 15 І це не єдина характеристика, що зазнала змін від початку наступу інформаційних технологій на всьому фронті усталеного способу життя.

Елвін і Хайді Тоффлери цілком вірно відзначили, що вся структура суспільства змінюється, коли однорідність суспільства Другої Хвилі замінюється різнорідністю цивілізації Третьої Хвилі. Цивілізація, що надходить, готує для нас новий кодекс поведінки й виводить нас від стандартизації, синхронізації й централізації, від концентрації енергії, грошей і сил. 16

Фактично, ми стаємо свідками поворотного моменту спіралі історії. Це відбувається прямо у нас на очах: глобальна інформатизація уможливлює інтенсифікацію й розширення масштабів прямих рівноправних взаємодій між людьми. Це явище далеко не нове. Людство вже знайоме з ним з попередніх часів. Однак раніше такого роду взаємодії могли відбуватись тільки у малих групах людей, у родинних чи сусідських спільнотах.

Тепер таке село стало завбільшки з цілу планету. Виходить, людство з відокремлених, індивідуалізованих, розмежованих стільників мегаполісів повертається знов до способу співжиття, коли кожен об’єднаний з кожним. А всі наші передбачення майбутнього, переміщення до нового соціального простору, тепер вже інформаційного, насправді є ретро-футуризмом. Себто ми будуємо старе нове суспільство.

Вірніше, стосовно України, ми лише накопичуємо сили й засоби для цього будівництва. А створення справжнього “дієвого поліморфного інтерактивного середовища” й прокладення потужної інформаційної магістралі 17 – шлях, який вміщує багато кроків. Ми зробили лише перші, і то навпомацки.

Нами подолано певну відстань лише щодо розвитку двох елементів інформаційного простору – Hardware та Software. Але самих апаратного забезпечення (техніка та телекомунікаційні канали зв’язку) та прикладної математики й програмного забезпечення недостатньо.

Не вистачає елементу, що організує цей простір, дозволить орієнтуватися в ньому та свідомо обирати напрямок кожного наступного кроку. Ми маємо на увазі Orgware, компоненту, яку складають лінгвістичні засоби та організаційно-правове забезпечення. 18

Цей процес покладає на Україну тим більше відповідальності, що від його результату, від того, наскільки українським буде наш сегмент інформаційного простору, залежить наше майбутнє. Причому не лише ступінь участі в міжнародних ринках чи представлення у глобальних представницьких структурах, але й збереження власного культурного, мовного, інтелектуального середовища.

Нашим завданням, окрім усього іншого, є збереження такої національної та політичної одиниці як “Україна”, а не просто ще одного ареалу дії норм і принципів, вироблених для інших учасників, що виявились сильнішими й більш стійкими перед навалою перемін.

Дон Тапскотт, один з тих, що укладають принципи “конституції Інформаційного суспільства”, у передмові до своєї книги зауважив: “Відкритість і мінливість надають великих можливостей для вашої країни і всього людства, але й небезпеки ховає в собі чималі”. 19

Ми цілком поділяємо його сподівання на те, що Інформаційне суспільство, і в Україні також, стане “світом нереалізованих небезпек та реалізованих перспектив”. 20 Проте ще в ХІХ сторіччі, коли тільки-но запроваджували телеграф, першу ластівку телекомунікаційної інфраструктури майбутнього, Генрі Торо, видатний американський філософ і письменник другої половини ХІХ сторіччя, застерігав від поліпшених засобів за неполіпшеної мети.

Це повертає нас до проблеми вироблення стратегії розвитку – і не лише українського Інформаційного суспільства, але Української держави загалом. В уряду, бізнесу, інтелектуальної еліти, кожного громадянина має бути єдине спільне бачення майбутнього України.

З цього приводу, не вдаючись проте до песимізму, варто процитувати Паулу Уймонен, експерта Програми розвитку ООН: “Хоча істинно, що інформаційні технології є інструментом соціального розвитку, самі по собі вони не змінять сьогоднішні суспільства. Говорити про інформаційну революцію щонайменше лицемірно, коли взяти до уваги, що фундаментальні аспекти сучасних суспільств швидше відтворюються, ніж змінюються в планах розвитку Інформаційного суспільства.

Необхідно заново серйозно обміркувати принципи побудови наших суспільств. Питання в тому – як? Що ви робите по тому, як сказали “еврика!”? Так, відправною точкою є знаходження однодумців, поширення ідей серед друзів і колег – людей, що безпосередньо мають відношення до нового способу життя.

Але наступною стадією має бути організація мережі

однодумців далі, поза безпосереднім соціальним оточенням. Ціле суспільство має поділяти спільну точку зору на необхідні перетворення. Це обов’язково має бути зроблено, як за допомогою інструментів типу Інтернету, так і іншими засобами, задля досягнення максимуму можливого.

Зрозуміло, що знадобляться тяжкі зусилля. Це не буде легко – перепон багато, і вони важкі. Однак, ми справді не маємо великого вибору. Ми самі повинні реформувати наші суспільства, інформатизувати їх. Докласти всіх сил до того, аби кожен соціальний інститут набув форми, оптимальної для цілей нового суспільства.

Чи будемо сидіти й сподіватися, що хтось вигадає комп’ютерний вірус, який знищує всі негативи й замінює їх – але знов ж таки, чим? ” 21

Як бачимо, самими мікрочіпами не відбудемось, навіть позапихавши їх в усі шпарини. Та коли й усе людство наслідуватиме того “передовика виробництва”, й понашпиговує себе чіпами як гуску гречкою, справи це не зрушить.

Рішення зовсім в іншому. Зміни мають бути системними, такими, що зачеплять кожний елемент суспільної будови, кожен прояв особистості в її самореалізації, що відіб’ються на самих принципах функціонування суспільного організму. І лише коли перетворення відбудуться у самій структурі суспільних відносин, ми зможемо говорити, що Інформаційне суспільство відбулося.

Розділ другий

Економіка посткапіталізму: Віртуалізація та Інформатизація