Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

Найкращим доказом того, що знання замінюють будь-які ресурси, стали нещодавні винаходи у галузі надпровідників, які, як мінімум, зменшують кількість енергії, так необхідної для випуску кожної одиниці продукції.

Інформаційні технології уможливили розміщення виробництв віддалік міських центрів. І при цьому, тим не менш, значно скорочуються видатки на транспорт і енергію. 29

Все вищеперераховане означає, що навіть небагата країна може за наявності мережевої економіки опинитись на висоті. Тобто, Україна справді має непогані перспективи щодо виходу в авангард світової економіки. Нам слід лише залучити до нового способу здійснення економічних стосунків щонайбільшу кількість економічних агентів та споживачів.

Рада Європи і щодо цього має дієвий рецепт. Згідно з її рекомендаціями, найбільш ефективними засобами подолання повільного збільшення інформатизованого сектору економіки є ініціативи у прикладній сфері. Вони здійснюють функцію демонстрації можливостей інформаційних технологій, котра допомагає поширенню їх використання. 30

Ще однією особливістю, що її несуть інформаційні технології в економіці, є масове індивідуальне виробництво. Якщо промислова економіка створила масове виробництво, то нова, цифрова економіка створює, так би мовити, масову індивідуалізацію – масове виробництво індивідуальних (настроюваних) продуктів і послуг – включаючи дані.

Ця нова схема вимагає більшого, значно більшого обсягу знань – навіть “побутових”, повсякденних. Що казати, якщо вже й “Макдональдс” утворив Університет гамбургерів. 31

Знання зменшують потребу у сировині, праці, часі, просторі, капіталі й інших ресурсах. Вони стають незамінним засобом – основним ресурсом сучасної економіки, цінність якого постійно зростає.

Відбувається, якщо так можна сказати, “коґнітивна революція”, що геть змінює серед іншого й економіку, національну чи світову. Саме так, революційною економіку Третьої хвилі робить той факт, що коли земля, праця, сировина й, можливо, навіть капітал можуть розглядатися як обмежені ресурси, то знання фактично невичерпні.

На відміну від доменної печі чи заводської лінії, знання можуть використовуватись одночасно безмежною кількістю учасників ринку. І останні можуть використати їх, аби створити ще більше знань. 32

Знання – єдине, що взагалі являє цінність за кіберпросторової економіки. Робітник розумової праці – це головне надбання будь-якої організації. Праця – більше не товар. Це дедалі більшою мірою уділ автоматизованих ліній. Головне – знання й творчі здібності. Головний засіб виробництва – інтелект самого трудящого.

Компаніям у нових перегонах єдину суттєву перевагу надає навчання, що триває протягом усього життя. Людям треба отримувати інформацію тоді, коли вона їм знадобилась, причому не відходячи від робочого місця. 33 “Навчання без відриву від виробництва” набуло нового змісту. Тепер це навчання, що є невід’ємною часткою виробництва. “Робоче місце” і “місце учнівське” сьогодні визначають те саме поняття.

Це надзвичайно важливо для виживання виробництв, адже інноваційна природа інформаційної економіки диктує принцип “Зроби сам так, аби твоя продукція застаріла”. Сьогодні це один з девізів фірми “Майкрософт”. Продукція все одно застаріє, ось лише головну роль в цьому відіграють конкуренти. 34

Саме так, ця формула діє і для найміцніших гігантів економіки. З технологічним прогресом, який щодня відкриває нові способи обслуговувати вчорашні ринки, монополії “раз і надовго” замінюються конкурентними полями битви. Навіть якщо монополії утворюються, темп технологічних перетворень загрожує їм недовговічністю. Динамічне змагання – сутність того, що австрійський економіст першої половини ХХ сторіччя Йозеф Шумпетер назвав “творчою руйнацією”, – є природою кіберпросторової економіки. 35

Це породжує необхідність у постійному збільшенні обсягів знань, що також стимулює економічний розвиток, появу нових

компаній і нових продуктів у цій галузі. Але інформаційні потреби економіки вже не задовольняють традиційні навчальні заклади. Тож виникають величезні і постійно зростаючі можливості створення нових товарів і послуг у сфері навчання. Адже кількість “білих комірців”, високопрофесійних службовців, вже перевищила 60% від загального обсягу робочої сили (на 1900 рік вони становили 20%). Саме вони найбільше зацікавлені у збереженні й підвищенні свого фаху, а отже – у знаннях.

При цьому кожен почуває серйозну відповідальність за те, аби навчатися до кінця своїх днів. 36 Найбільші вимоги у цьому плані виникають до менеджерів, до тих, хто керує процесами у будь-якій економічній організації.

З цього приводу Кен Альварес, віце-президент з кадрів фірми “Сан”, каже: “В процесі прийняття нових технологій менеджерам потрібні нові знання й вміння, аби розробляти нові системи організації праці. Це мають бути соціотехнічні системи, які оптимізують і соціальні, і технологічні складові нової роботи.

Кінцева мета полягає в тому, щоб, з одного боку, значно підвищити продуктивність виробника, а з іншого – підвищити рівень його мотивації, задоволення якістю професійного життя. 37

Сьогодні це справді серйозні показники будь-якого виробництва. Зростаюча спеціалізація й швидка зміна кваліфікаційних вимог знижують взаємозамінність праці. Горизонтальна мобільність в межах однієї професії, скажімо, “інженер” чи “лікар”, стала дуже проблематичною, оскільки вимагає чи не докорінної перепідготовки й зміни професійних навичок, суто спеціалізованих для кожної економічної ніші.

Таким чином, і безробіття перейшло з кількісного в якісне: аби знайти роботу, доводиться засвоювати величезний масив знань. І це справедливо для дедалі більшої кількості професій. Але це зовсім не означає, що представники “робітничих” професій витісняються з ринку праці. Вони лише весь час підвищують власну кваліфікацію. Тобто, пролетаріат стає “коґнітаріатом”.

Однак самим знанням справа не обмежується. Службовці заохочуються не лише за свої раціональні здібності, але й за використання в роботі своїх емоцій, інтуїції та уяви. Ось чому маркузіанські критики вбачають у цьому ще більш пагубну “експлуатацію” службовців. 38

Тож для ефективного функціонування економічної організації потрібне повноцінне забезпечення основним ресурсом нової економіки – знанням, та відповідна “якість робітника”, що виражається не лише працездатністю й продуктивністю, але й інтелектом, здатністю до творчості.