Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

Доки тривали дискусії щодо того, яку схему економічного розвитку варто обрати Україні – капіталістичну чи соціалістичну (результатом яких, до речі, так і не стала виразна відповідь, куди ж ми йдемо?), час взагалі зняв цю проблему з порядку денного всіх країн.

Виходом стала поява інформаційних технологій, які і диктують сьогодні дедалі більшій кількості економік, корпорацій, окремих підприємців і споживачів, яким саме чином здійснювати економічні взаємодії всіх рівнів, що є головним ресурсом і цінністю, яким чином формується додаткова вартість продукту . Тож завдяки поширенню глобальної інформатизації нині активно йде формування так званої “мережевої економіки”, основною характеристикою якої є громадсько-мережева форма управління.

Ця економічна схема вже була колись задіяна – проте її витіснили капіталістичні відносини, що характеризувалися іншими, ринковими й ієрархічними формами управління. Ймовірно, що останні виникли, якщо слідувати логіці, у відповідь на нездатність громадської (мережевої) форми управління забезпечити ефективне обслуговування системи розподілу праці, коли ця система почала виходити за рамки громади.

Причиною цього були обмежені можливості тогочасних засобів комунікації та систем обміну інформацією. Вони вже не встигали забезпечити розширюваному колу людей той рівень обміну інформацією, який необхідний для нормальної роботи громадської економіки. 22

Як узагальнюючий, тут буде доречний вислів Нобелівського лауреата з економіки Фрідріха фон Хайєка, що становлення в процесі соціальної еволюції ринку капіталізму пов’язане з переходом від організованої маленької групи людей, що перебувають одне з одним в безпосередньому контакті, до розширеного економічного ладу. 23

Певне, на початку ХХІ сторіччя соціальна еволюція завершує свій черговий виток, і сучасна економічна система може незабаром опинитися у тій точці, коли оцей “розширений економічний лад” базуватиметься саме на спільноті людей, що “перебувають одне з одним в безпосередньому контакті”.

Виходячи з цих характеристик, термін “мережева економіка” може бути замінений на “громадська економіка” чи, у сучасніших термінах, на “економіка прямих рівноправних зв’язків”. Цим питанням займається доктор філософії Сергій Паринов, голова департаменту Інституту економіки та організації промислового виробництва СО РАН, він же є автором терміну “економіка прямих рівноправних зв’язків”. 24

Загалом у доповіді, підготовленій Європейською Комісією, глобальна мережева економіка визначається як “середовище, в якому будь-яка компанія чи індивід, що перебувають у будь-якій точці економічної системи, можуть контактувати легко і з мінімальними витратами з будь-якою іншою компанією чи індивідом з приводу спільної роботи, для торгівлі, для обміну ідеями і ноу‑хау, чи просто для

задоволення".25

Повертаючись до українських реалій, запитаємо: можливо, з самовизначенням щодо мережевої економіки ми можемо зволікати так само, як і з економікою капіталістичною чи соціалістичною? Чому б і тут не пустити все самопливом, мовляв, час знов усе вирішить?

І знов киватимем на багату й успішну Європу, яка, виявляється, так само шукає легших шляхів. Але ж Рада Європи таки знайшла аргументи на підтримку активної позиції та форсування подій.

“Чому не можна зволікати? Бо конкурентоспроможні постачальники мереж і послуг поза Європою дедалі активніші на наших ринках. Для тих компаній, що відставатимуть, ціною повільніших темпів лібералізації стане жорсткіший двобій з більш динамічними іноземними конкурентами й менший внутрішній ринок.

Час вичерпується. Якщо не пришвидшити дій, вигоди від нової економіки ми матимем або пізно, або й ніколи”. 26

Полем конкуренції в інформаційну добу є континентальні економічні регіони й світові ринки. Агресія, що її проявляють динамічніші компанії, які вже змінилися відповідно до нових умов ринку, зростає. Вже 1998 року зовнішня торгівля складала, порівняно з 1950‑м, втричі більшу долю світового доходу. 27

Проте, це привід зовсім не для розпачу. Країни, що мають сьогодні статус “розвинених” насправді є такими, але здебільшого в термінах Другої Хвилі. Масштабна індустріальна економіка надто глибоко вкоренилася в їхній лад. І сьогодні позиції всіх високорозвинених індустріальних країн похитнулись через зіткнення Третьої хвилі із застарілими економічними інститутами Другої.

І далі напруженість між цивілізацією Третьої Хвилі і двома більш ранніми цивілізаціями зростатиме. Нова цивілізація боротиметься за глобальну гегемонію так само, як це робили модернізатори Другої Хвилі. 28 Чи буде Україна однією з лави модернізаторів? А чи через бездіяльність і непевність у власному виборі й потребах знов стане колонією, об’єктом впливу успішніших держав?

Саме свідомий вибір, що зумовить відповідну державну політику у сфері перш за все освіти й науки, є гарантом включення України до авангарду Третьої Хвилі. Але зовсім не величезні витрати на нові технології чи марш-кидки зі збільшення бюджету.

Адже саме гігантський стрибок в інтелектуальній сфері суспільства (який ми зробили разом з усім людством, і нам не треба нікого наздоганяти, слід лише не втратити здобуте) – а не комп’ютеризація і не фінансові маніпуляції – пояснює розвиток мережевої економіки.

Новітні комп’ютерні розробки дозволяють створювати безмежно різноманітну й недорогу продукцію. Ціну цього розмаїття фактично анулюють інформаційні технології.

Інтелект планети, об’єднаний в мережу, прискорює розвиток технологій майбутнього у всіх наукомістких галузях, що раніше прогресували повільно через “неповороткість” великих масивів даних, які треба було обробити для отримання нових результатів.

Сьогодні єдиною причиною того, що ми й досі возимо величезну кількість сировини типу бокситів, міді чи нікелю через усю планету, – це відсутність технологій з переробки наявних у даній місцевості природних ресурсів на необхідні замінювачі. Тільки-но ми здобудемо таку можливість, відпаде необхідність цих перевезень. І в результаті – знов ж таки економія.

Загалом, в економіці Третьої Хвилі знання замінять і ресурси, і транспортування. Те ж можна сказати й про енергію.