Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

Це важливо для кожної держави. І найдалекоглядніші з них вже опікуються тим, а що ж вони принесуть до глобального співжиття Інформаційного суспільства?

Так в Азії Сінгапур уже працює над реалізацією далекосяжної стратегії “Інтелектуального Острова”. У Швеції попередній уряд розробив проект масштабних заходів під назвою "Vingar еt männeskans förmеga" (”Крила людським можливостям“).

Данія переймається тим, що ж є “власне датськими перевагами” у входженні до глобалізованого світу, що має стати основою національної політики у сфері інформатизації. На переконання уряду, найбільшою цінністю, що її має Данія, є людські ресурси: “наші робітники освічені, а наша освітня система надає дітям і підліткам можливість розвинути цікавість, незалежність та ініціативу – характеристики, що є неймовірно важливими в епоху інформаційних технологій”. 106

Що ж, щодо того, чи треба і чи час нам займатися проблемами інформатизації, ми, здається, дійшли згоди. Тож з чого починати? Перш ніж запрацює економічний сектор мережі, перш ніж буде втілено наукові проекти чи освітні програми – слід позначити правове поле, на якому це все ґрунтуватиметься.

Себто, спочатку слід зрушити з місця процес інституціонального розвитку інформаційно-телекомунікаційної галузі. Причому з одним важливим зауваженням: сама правотворча діяльність так само має бути інформатизована. “Будівельний майданчик” законодавства та різноманітних регулюючих та рекомендаційних актів має бути відкритий, аби кожен зацікавлений міг докласти свою цеглину та побачити, де і як саме її використають.

Ми цілком поділяємо переконання Сергія Азарова, що вважає безперспективним хаотичне та безсистемне нагромадження будь-яких законів, як би “прогресивно” вони не звучали. Необхідна системна розробка Указу Президента № 928 від 31 липня 2000 року «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні». Тобто, побудова на його основі Концепції – не у формі вкритого пилом документу, а саме як “бізнес-плану” (в Кабінеті Міністрів над цим питанням наразі вже серйозно працюють). І лише по тому перейти до законотворчості – створення системи законів для всієї галузі інформаційно-телекомунікаційних технологій та сфер їх застосування. 107

Тоді виникає наступна проблема: Концепція має відповідати і нинішнім, і завтрашнім реаліям інформатизації, бути якомога краще пристосованою до потреб користувачів. Тут, гадаємо, доречною і корисною серед інших держав і для України буде порада “батька Інтернету”, кавалера багатьох нагород в галузі науки і технологій Вінта Серфа, віце-президента WorldCom. Ми вважаємо так, оскільки віковий склад користувачів комп’ютерів і зокрема Мережі тримається над позначкою у тридцять років, причому частка підлітків і юнаків є переважною.

Серф каже: “Якщо вас цікавить поступ у сфері Інтернету, корисно провести деякий час, поговоривши з дітьми від 11 до 20 років. Вони – ті, для кого Мережа є

нормальним, щоденним проявом. Вони практично не жили до її створення. Вони лише знають, що вони – там, і використовують це. Інформаційні технології – середовище, через яке ці молоді люди взаємодіють одне з одним.

Розмови з ними щодо того, чим вони займаються в Мережі та чого б бажали від неї, будуть дуже корисними. Більше того, відомості, набуті під час цих обговорень, будуть навіть точніше відповідати технологічним, економічним та соціальним реаліям, ніж ті, що ви матимете від пояснень деяких старших членів населення Інтернету, котрі гадають, що очолюють Мережу”. 108

Проте загальні намітки щодо характеру необхідного законодавства вже зроблено комітетами Єврокомісії. Україна, як держава з європейським менталітетом, має зважити на подані нижче рекомендації. Тим більш, що наш уряд підтримує сталий курс на співпрацю з Євросоюзом.

Отже, майбутнє законодавство має:

§ Ґрунтуватись на ясно визначених цілях політики;

§ Бути мінімально необхідним, аби відповідати цим цілям, усуваючи з існуючої структури законодавства положення, що більше не є необхідними, та вбудовуючи до нової структури механізми, які дозволять ще зменшити регулювання там, де цілі державної політики можуть бути досягнуті конкуренцією;

§ Зміцнювати юридичний механізм на динамічному ринку. Важливо гарантувати, що законодавство є достатньо стабільним, аби дозволити компаніям робити інвестиційні рішення з певністю, але достатньо гнучким, аби своєчасно відповідати на ринкові зміни;

§ Прагнути бути технологічно нейтральним. Тобто, не вимагати чи забороняти використовування специфічного типу технології, але гарантувати, що та ж сама послуга регламентується абсолютно однаково, незалежно від пристрою, за допомогою якого її було надано;

§ Провадитись в життя настільки близько до регульованої діяльності, наскільки це реально можливо, незалежно від того, чи було законодавство узгоджено на глобальному, регіональному чи національному рівні.

До того ж, структура законодавства має бути єдиною і для телекомунікаційної інфраструктури, і для супутніх послуг. Адже сьогодні для регламентування телекомунікацій та супутніх послуг залежно від типу інфраструктури застосовуються різні правила.

Зближення правил означає, що ті самі послуги можуть бути надані у будь-якій мережі передачі (фіксованій чи рухомій, мережі телекомунікацій чи кабельного телебачення, супутниковій чи наземній). Тому використання окремих регламентуючих структур для різних інфраструктур комунікацій та супутніх послуг може призвести до суперечностей та порушення конкуренції.

Нова структура законодавства має охопити всю інфраструктуру комунікацій та супутніх послуг, аби до цих мереж застосовувались еквівалентні правила. Практично це означає, що нове законодавство буде застосовуватись до телекомунікаційних мереж (стаціонарних чи рухомих), супутникових мереж, мереж кабельного телебачення, наземних мереж радіомовлення, а також до прикладних програмних інтерфейсів, котрі будуть керувати доступом до послуг.

Це матиме важливі наслідки. Наприклад, національні законодавці зможуть застосовувати ті самі принципи ліцензування (прозорість, недискримінаційність, пропорційність та об’єктивність) при ліцензуванні всієї інфраструктури комунікацій та супутніх послуг. Необхідно відзначити, що там, де такі послуги пов’язані з наданням контенту (змісту), може знадобитись додаткове регламентування стосовно цього.