Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

В медицині це називається парадоксальною реакцією: людям пропонують свободу всепланетного масштабу, у відповідь же – прагнення позачиняти всі двері й позатикати всі щілини. Щоб ніде й нічого.

Там само спостерігаємо вже й відверто параноїдальні прояви. Картинка майбутнього в чорних тонах у виконанні декого з наших північних сусідів: “спостерігається суттєве розширення можливості маніпулювання свідомістю людини за рахунок формування навколо неї індивідуального “віртуального інформаційного простору”, а також можливості використання технологій впливу на її психічну діяльність.

Складність процедур, реалізовуваних у сучасних технологіях доступу до потрібних інформаційних ресурсів, критично збільшує залежність людини від інших людей, що здійснюють розробку інформаційних технологій, визначення алгоритмів пошуку потрібної інформації, її попередньої обробки, приведення до вигляду, зручного для сприйняття, доведення її до споживача.

По суті, ці люди багато в чому формують для людини інформаційний фон її життя, визначають суб’єктивну оцінку умов, у яких вона мешкає й діє, вирішує свої життєві проблеми. Саме тому є надзвичайно важливим забезпечити безпеку взаємодії людини з інформаційною інфраструктурою. [Це що – позакривавши вуха, очі, рота й носа, аби, не дай Господь, нічого не потрапило “не того”? – Авт.]

Іншим небезпечним джерелом загроз інтересам людини є використання на шкоду її інтересам персональних даних, накопичуваних органами державної влади, а також розширення можливості прихованого збирання інформації, яка складає її особисту і родинну таємницю, відомостей про її приватне життя.

Це зумовлено, на наш погляд, труднощами реалізації механізмів охорони цих відомостей й подальшими успіхами в сфері мініатюризації засобів прихованого збирання й передачі інформації.

Ще одним з джерел загроз інтересам суспільства в інформаційній сфері є безперервне ускладнення інформаційних систем та мереж зв’язку критично важливих інфраструктур забезпечення життя суспільства.

Ці загрози можуть проявлятися у вигляді як зумисних, так і ненавмисних помилок, збоїв та відмов техніки й програмного забезпечення, шкідливого впливу на ці інфраструктури з боку злочинних структур і кримінальних елементів. Об’єктами реалізації таких загроз можуть виступати інформаційні системи енергетичної, транспортної, трубопровідної і деяких інших інфраструктур.

Небезпечним джерелом загроз виступає можливість концентрації засобів масової інформації в руках невеликої групи власників і, перш за все, зарубіжних. [І це тоді, як Європа веде мову про необхідність крупних компаній для забезпечення довгострокових інвестицій. – Авт.]

Ці загрози можуть проявлятися у вигляді маніпуляції громадською думкою стосовно тих чи інших суспільно значущих подій, а також руйнації моральних засад суспільства шляхом нав’язування йому чужих цінностей.

Уявляється, що одним з джерел загроз буде загострення конкуренції на вітчизняних та зарубіжних ринках продуктів інтелектуальної діяльності. Ця загроза може проявитися у вигляді розширення масштабів недобросовісної конкуренції, порушення прав інтелектуальної власності.

Нарешті, небезпечним джерелом загроз є розширення масштабів вітчизняної та міжнародної комп’ютерної злочинності.

Найбільш небезпечними джерелами загроз інтересам держави в інформаційній сфері є неконтрольоване розповсюдження “інформаційної зброї” і розгортання гонки озброєнь у цій сфері, спроби реалізації концепції ведення “інформаційних воєн”.

“Інформаційна зброя” являє собою сукупність засобів, методів і технологій, які забезпечують можливість силового впливу на інформаційну сферу супротивника з метою руйнування його інформаційної інфраструктури, системи управління державою, зниження обороноздатності.

Руйнівний вплив “інформаційної зброї” в Інформаційному суспільстві може виявитись більш потужним і ефективним, ніж це уявляється зараз. Це особливо небезпечно в умовах існування майже монопольного становища компаній невеликої кількості країн світу на ринку інформаційних продуктів, оскільки здатне спровокувати бажання використати наявну перевагу для досягнення тих чи інших політичних цілей.

Ці загрози можуть проявлятись також у вигляді отримання протиправного доступу до відомостей, які становлять державну таємницю, до іншої конфіденційної інформації, розкриття якої може завдати шкоди інтересам держави”. 118

Цей фрагмент наведено не стільки для подальшого обговорення, “як там у них”, скільки як матеріал для власних висновків стосовно української позиції у питаннях безпеки, захисту й співпраці.

Ми вважаємо, що Україна має надавати перевагу помірно ліберальному підходу до цих проблем. Це означає, що прикладні завдання слід залишити для вирішення зацікавленим сторонам – корпораціям, інститутам, зрештою спілкам “цивілізованих” хакерів, програмістів та розробників. Завдання держави – створити правове поле для їхньої діяльності, зазначивши не стільки “чого не можна й не слід”, скільки “в якому напрямку рухається українське суспільство загалом в процесі інформатизації, що є орієнтирами на цьому шляху”.

Щодо надмірних побоювань, то саме визначення Інформаційного суспільства як глобального позбавляє сенсу будь-які теорії щодо воєн чи гонки озброєнь. Адже розміркуйте самі – це буде ніби бійка руки з ногою чи всім тілом. Атож, нісенітниця.

І це не ідеалізм. Ринок-бо також глобалізується, причому швидше від усього іншого. І дозвольте вас запевнити, ті самі грізні корпорації – майже монополісти грошима проголосують за те, що агресор – дурень, бо руйнує чи утруднює доступ до ринків збуту й робочої сили. І, як на вас, чи довго триватиме та агресія?

Питання захисту держава так само має не вирішувати, а лише сприяти їх вирішенню. Це має стати часткою соціальної та освітньої політики – навчити захищати персональні дані, виховати повагу до волі власника даних, що обмежив чи закрив доступ до них. Держава має перейматись швидше отією кейворсівською “етичною компонентою”. Коли суспільство поважає державу – воно не прагне їй шкодити.

Те саме стосується й несанкціонованого накопичення й використання особистих відомостей. Адже коли одним з перших кроків інформатизації є переведення адміністративної, обслуговуючої, законотворчої та іншої діяльності державного апарату у гіперпростір з наданням громадянам всієї повноти права знати про діяльність органів державної влади – яким чином вдасться державі робити щось подібне без відома громадськості? А це, знов ж таки, повага громадян до своєї держави і свідомий захист її інтересів, серед іншого й інформаційної безпеки.

Основною парадигмою діяльності держави щодо захисту і власної безпеки та безпеки громадян, і прав та інтересів користувачів має стати відкрита і доступна співпраця з суспільством – його спеціалізованими інститутами та окремими громадянами. Адже такий підхід, поза всім іншим, знімає напруженість стосунків “верхівка-загал” та сприяє швидшому і природнішому прийняттю суспільством нових норм і правил.